WTF?
     
Бізнес на пнях: під Броварами спиляні дерева перетворюють на ексклюзивні столи

У столярній майстерні Zriz біля Броварів юрист Олексій Скочко дає друге дихання спиляним деревам. Броварчанин перетворює пні на справжні витвори мистецтва. Усі етапи виробництва – від розпилу стовбура до зварювання ніжок – виконує власноруч разом із партнером у невеликій майстерні. Природу для виробництва не нищать, працюють лише з деревиною, яку отримують після вирубки дерев спеціалістами.

Все починалося зі звичайного хобі – виробництва дерев’яних меблів. Адже основною роботою Олексія є юриспруденція.

– Йдучи одного дня з роботи, на території будівництва я помітив величезний пень. Подумав, було б цікаво розпиляти деревину на зрізи і зробити з них столи. Власник віддав мені пень безкоштовно, бо інакше мав би заплатити за його утилізацію. Вантажівкою перевезли те, що залишилося від дерева, у майстерню, яку я отримав від дідуся. Почалася робота. Тоді я і загорівся цією ідеєю, – розповідає Олексій.

Кореневу частину дерева очистили від землі. Після очищення вага деревини зменшилася з 2,5 т. до однієї тони. Корінь треба було розпиляти на частини. Як виявилося, порізати таку гігантську деревину може тільки людина, яка не один рік рубала дерева.

– У Київській області ніхто не міг порізати дерево такого діаметру (1,25 м). Знайшов одну пилораму в Житомирській області, але там відмовилися братися за моє дерево. Мали негативний досвід різки впоперек, – говорить майстер.

Позаяк усі спроби знайти пилораму потрібного розміру виявилися марними, довелося будувати власну. «Думав, що збудую за два дні, а витратив на це, як виявилося, пів року», – додає Олексій. Тестовий запуск свого «винаходу» чоловік провів на маленькому пні, а коли почав різати велику заготовку, стикнувся з новими проблемами. Спеціалісти запевняли, що проблема в самому дереві. Мовляв, в його в зовнішніх шарах накопичилося багато кварцитів, які туплять пилку. Але Олексій був упевнений – проблема в інструменті. Витративши на удосконалення своєї пилорами не один день, у січні минулого року зробили перший різ. Пів року роботи і 25 тисяч гривень – таку ціну заплатив Олексій зі своїм напарником за власну пилораму.

Не менше клопоту було і з висушуванням деревини. «Я вирішив, що треба сушити швидко і якісно, щоб не було тріщин і об’єм залишався незмінним», – говорить Олексій. Серед багатьох методів висушування деревини обрали, як думали, найбільш ефективний і найменш витратний: виварювання в лляній олії. Знову взялися за інструменти. Збудували ємність, розраховану на 200 л рідини. Цей метод, як виявилося, має своє недоліки.

– Найгірше – це сморід, бо перекипівши олія перетворюється на оліфу. Стіл, навіть після застигання олії на поверхні, все одно має неприємний запах. Доводиться покривати. Жирну поверхню нічим не можна покрити. Єдиний матеріал – смола, – ділиться своїм досвідом чоловік.

Останні заготовки Олексій віддав вже у камерну сушку. Так деревина висихає за півтора місяця. Збудували і апарат для вторинної сушки. Зробили його з фольги, а всередину помістили дві галогенові лампи. Олексій каже, вони дають спектр випромінювання наближений до сонячного. Стіл відшліфували і спробували покрити епоксидною смолою. Завдяки такій технології поверхня виробу стає ніби дзеркальною. Щоб виправити нерівності, освоїли техніку шліфування та тонування. Навчилися і засолювати столи, аби волога в деревині розподілялася рівномірно.

Олексій каже, усього з одного пня отримали 20 зрізів. З перших спроб вдалими були лише 3 стільниці. Перший стіл вирішив залишити собі. Друга партія – 11 сухих заготовок. «Нещодавно тільки з сушки їх забрав. У мене фізично немає можливості їх розмістити», – говорить столяр.

Так, за півтора року у виробництво вклали 100 тисяч гривень. Гроші витратили на будівництво пилорами та сушильної камери, матеріали, інструменти. З партнером витрати поділили порівну.

– Для мене це вийшло 50 тисяч гривень. Насправді, це не така вже й велика сума, якщо розділити на півтора року, – ділиться Олексій.

Усі вироби «еко» – для виготовлення меблів використовують тільки прикореневу частину деревини. Щоб її отримати, не потрібно навмисно нищити природу. Олексій проти того, аби спеціально рубати дерева. Знайти сировину та погодити її використання у власних цілях зовсім не складно, надто, коли вмієш домовлятися.

– Пні, що залишаються після видалення дерев, нікому не потрібні. За те, щоб їх викорчувати, вивезти і утилізувати, комунальні служби мають заплатити немалі гроші. Лише корчування пня коштуватиме 3-4 тисячі гривень. А самої деревини там не більш ніж на 500 гривень. Крім того, для цього потрібна спеціальна техніка, робітники, – розповідає Олексій.

Коли перші столи нарешті були готові, перед майстрами постала чергова проблема – як все це продати. «У нас є клієнти та потенційні покупці, але ще жодного проданого столу», – говорить Олексій. Офіційно майстерня Zriz вийшли на ринок у листопаді 2017 року на виставці «Всі. Свої». Вироби просувають через соціальні мережі – створили сторінку у Facebook і профіль в Instagram. Олексій обіцяє, до весни запустять інтернет-магазин, який і дасть змогу повноцінно вести торгівлю. Розмістити столи планують також на Etsy (американська платформа для онлайн-продажу власноруч зроблених товарів, – прим. ред.). Над цим працює партнер Олексія.

– На сайті будуть чітко вказані ціни на той чи інший товар. Буде конструктор – замовник зможе вибрати, які йому подобаються ніжки чи, наприклад, який колір він хоче. А продавати через соцмережі ми не планували, на мою думку, це неправильно. Соцмережі існують для спілкування, – ділиться планами на майбутнє чоловік.

Для початку ціну за один такий стіл майстри визначили на рівні 25 тисяч гривень. Продаж перших трьох виробів з такою вартістю не покриє підприємцям-початківцям витрати на виробництво. З часом майстерня буде розширюватися, і ціни зростуть. Адже витрат стане в рази більше: орендоване приміщення, електроенергія, податки, устаткування, робоча сила. Зазначимо, ціна на подібні меблі в Україні стартує від 90 тисяч гривень.

Фото були надані редакції AtBrovary Олексієм Скочко