WTF?
     
Пам’ятаймо героїв своєї країни – шлях бувалого воїна із Броварів Олега Онікієнка

  Минуло вже півтора року з того моменту, як навіки заплющив очі боєць 11-го батальйону територіальної оборони «Київська Русь» Онікієнко Олег Олександрович. Доля не вперше відправила хороброго воїна на війну, але помер чоловік у боротьбі за власну країну. Майже п’ять місяців Олег мужньо захищав рідну землю на сході України.

  Без коханого чоловіка залишилася дружина Світлана, дві рідні дочки та онук. Світлана зі сльозами на очах і тужливою посмішкою на обличчі згадує чоловіка. Сумує за своїм вірним хазяїном ще один член родини – пес Зевс. Втрата близької людини докорінно змінила життя родини невизнаного Героя України.

  Кажуть, що час лікує. Попри найгіркіші біди та нещастя, які трапляються на шляху людини, життя має продовжуватись. Тепер це – головне правило, якого додержується Світлана. Лише зараз жінка почала призвичаюватися до життя без коханого чоловіка, повертатися у звичний ритм. Та до того були щасливі роки спільного життя з коханою людиною.

  -    З Олегом ми познайомилися в ресторані, де разом працювали. Я була звичайною офіціанткою, він – охоронцем. Це було кохання з першого погляду. Поруч з ним я відчувала себе маленькою дівчинкою, яку треба виховувати та оберігати, –  розповідає Світлана.

  Тяжка доля випала Олегу. За своє життя чоловіку довелося пройти війну в Афганістані. У одній з гарячих точок Олег отримав тяжке поранення – чоловік прожив 25 років із кулею у спині, хоча вона могла розірватися будь-якої миті.

  У щасливе та безтурботне життя родини колишнього військовика вкотре втрутилася війна. У складні для держави часи Олег не втратив мужності та гідності, притаманної справжньому воїну.    

    - Коли в Україні був Майдан, Олег курирував ситуацію у Броварах. Блокпости будував. І я разом із Олегом. Коли почалася війна, Олег ні хвилиною більше не вагався. Ми серйозно готувалися до служби на сході України. Олег казав, що поки там гинуть молоді хлопці, він – дорослий чоловік – не збирається тут ховатися за спідницею жінки, – згадує Світлана.

  Весною 2014-го Олег поїхав на службу у Петрівці як інструктор. Хоча він там тільки значився. Насправді, чоловік був на війні. Про це знала лише одна спільна подруга Олега та Світлани. Чоловік думав, що дружина не зрозуміє його вчинку. Світлана й досі гадки не має, чому чоловік у ній сумнівався:

  - Звичайно, він помилявся. Ми і на війну збиралися разом іти. Я пройшла лікарську підготовку, щоб поїхати до зони проведення АТО медиком разом із чоловіком. Тижні за два до того, як ми мали їхати, Олег сказав, що я нікуди не поїду, мовляв, тут дитина, дім і робота. Хтось має за всім наглядати.

  Після того, як Світлана дізналася правду, Олег у складі батальйону «Донбас» поїхав у навчальний центр в Десні на підготовку. Олег на рівні зі своїми молодими хлопцями пройшов усі тренування. Після того, як змінився командир батальйону, у військовиків почалися проблеми. «Хлопці були гарматним м’ясом. У них навіть зброї не було. Проти танків мали йти голіруч», – скаржиться Світлана.

  Обпалена не однією війною душа справжнього військовика не змогла примиритись із цією ситуацією. Олег зі своїми побратимами вирішили створювати власний батальйон. Так і було організовано добровольчий батальйон «Київська Русь». Олег знову дав присягу, цього разу – незалежній Україні, підписав контракт на три роки. Так лави захисників України поповнилися ще одним професійним снайпером-розвідником.

  - Тоді я вперше задумалася про те, що війна може тривати довго. Злякалася, бо згадала Другу світову. Олег заспокоював, казав, що це лише формальність – військовослужбовці мають підписувати контракт, – у пам’яті Світлани зринають останні щасливі миті, проведені разом із коханим.

 Серце Олега зупинилося 15-го серпня 2014-го року під Дебальцевим. Обставини загибелі чоловіка достеменно не відомі й сьогодні. Про те, що трапилося у тому фатальному бою, можна лише здогадуватися. Світлана вважає, що її чоловіка жорстоко та підло підставив чоловік, який разом із Олегом ніс службу:

  - Я вже знаю того чоловіка. Олег давно був йому як кістка в горлі – постійно дратував через те, що з кожного бою повертається живим і неушкодженим, що досяг неабияких висот. У них часто траплялися суперечки, бо Олег хотів брати у полон бойовиків, а не просто вбивати їх. Олег вважав, що краще обміняти живих бойовиків на живих українських військових.

  За вбивство Олега було назначено винагороду у 150000 доларів, за їхнього комбата на прізвисько «Батя» – ще більше. Зрадники скористалися цією можливістю по максимуму. Про обставини, за яких вдалося втілити жорстокий план у житті, розповідає Світлана:

  - Батальйон розділили навпіл, групи мали йти різними сторонами у розвідку, але потім зустрітись в одному місці. Олега та «Батю» треба було прибрати, випхати у бій. Але чоловіки все не йшли, бо розвідка попереджала про засідку. Тоді їх вирішили «взяти на слабо». А як це таким чоловікам та «слабо» піти в бій? От вони і пішли. Чотири пари снайперів їх «радо» зустріли. Хлопці йшли за БТРом. Коли той заглух, почався обстріл. Чоловіки хотіли сховатися за БТР, але той несподівано поїхав. Сховатися вони не встигли. Ворожі снайпери відкрили вогонь.

  Комбату «Баті» осколком розірвало живіт, тому Олег прикривав його собою. І сам через це постраждав. Його поранили в руку кулею, яка мала розірвати внутрішні органи: одна легеня була розірвана, але слизову оболонку кишківника не зачепило. Бойові побратими вкололи Олегу увесь адреналін, який мали. Але того виявилося замало.

  Про смерть коханого Світлані ніби підказувала підсвідомість. У день, коли загинув Олег, жінка прокинулася серед ночі, а у її квартирі зупинилися усі годинники. За тиждень до бою Світлані наснилося, ніби Олега було пораненою кулею в ліву руку. Майже так і сталося. От тільки в житті у Олега поранення у праву руку.

  Від п’ятої ранку Світлана безупинно телефонувала чоловіку, але той на дзвінки не відповідав. Жінка не втрачала оптимізму, допоки о дев’ятій годині військовий товариш Олега повідомив жінці, що її чоловік загинув.

  Знайомі за татуюваннями упізнали тіло Олега на сході, коли загиблих ще навіть до моргу не привезли. Світлана до останнього не могла повірити у смерть рідної людини. Від жахливої звістки жінка втратила свідомість. Лікарі ледве привели її до тями.

  - Олег мав приїхати додому 18-го числа. 18-го його і привезли. Свою обіцянку він виконав, –  додає Світлана.

  Олега Онікієнка посмертно було нагороджено орденом «За мужність» III ступеня, хоча і він, і командир батальйону «Батя» заслуговують на звання Героя України. Світлана отримала Орден з рук броварського міського голови, хоча, як зазначила жінка, нагороду мав вручати чинний мер Києва Віталій Кличко.  Жінка впевнена, що її чоловік заслуговує більшого:

 - Хлопці, які відсиділися в кущах і не брали участь у бою, залишилися живими та отримали медалі і ордени, а мій Олег – ні. Всього-на-всього через те, що він загинув. Звичайно, я буду боротися за звання Героя для чоловіка. Він як ніхто інший на це дійсно заслуговує.

  25-го грудня минулого року на честь Олега Онікієнка у Броварах перейменували вулицю Кутузова, на якій він мешкав із родиною. За словами Світлани, звістка про перейменування вулиці на честь Олега зворушила жінку настільки, що вона вперше за останні роки заплакала від щастя.

Єдине, що бентежить дружину Героя, що прізвище Олега всюди (офіційні та неофіційні місцеві сайти) пишуть неправильно. У всіх документах та на могилі Олега вказане прізвище Онікієнко, але на сайті міської ради та інших місцевих сайтах пишуть "Оникієнко". Пані Світлана прокоментувала дану ситуацію (пряма мова):

Тож маємо надію, що таблички з новою назвою вул. Кутузова, яку перейменували на честь загиблого броварського воїна Олега Онікієнка, будуть зроблені без помилок. Людина народиласяз цим прізвищем, людина воювала з ним та померла саме Онікієнком. Тому вулиця повина і називатись відповідно.

Від міського голови прийшла відповідь нашому журналісту з приводу перейменування вулиці:

  Міський голова, Ігор Васильович Сапожко, спільно з будівельною компанією «Атлант» придбали квартиру, в якій Світлана з донькою зараз мешкають. Вони також частково допомогли з ремонтом нового помешкання, хоча більшу частину виплатила Світлана. Як потім виявилося, держава безкоштовно мала зробити ремонт у новій квартирі. Тепер Світлана збирає чеки, аби їй компенсували витрачені на ремонт гроші.

  Світлана також поділилася з нашими журналістами власними думками з приводу можливості вирішення конфлікту на сході України:

  - Конфлікт треба вирішувати перш за все зсередини країни. Як у владі, так і в народі. Насамперед в народі. Якщо покласти гниле яблуко до корзини з нормальними, інші яблука зрештою також загниють. З країною так само. Я вважаю, що тих, хто зараз намагається виїхати з Криму чи Донбасу, пускати сюди не можна. Вони вже зазомбовані. Їхні мізки вже не змінити. Слушний час ми втратили. Усе починається з народу, а потім – у владі.

  Редакція «At Brovary» висловлює співчуття рідним та близьким Олега. Вічна Пам’ять і Слава Герою!

  Фото надані редакції дружиною Олега Онікієнка