WTF?
     
Вічна пам'ять і слава Героям – історія Аркадія Голуба (ВІДЕО)

  Видання «At Brovary» продовжує розповідати історії броварчан, які брали участь або загинули на сході України, у зоні проведення АТО. Раніше ми вже спілкувалися із Анатолієм Фатєєвим, який два місяці воював на сході України. Наші журналісти у щирій розмові висловили співчуття матері та друзям 25-річного Дмитра Янченка. Цього разу журналісти видання «At Brovary» спілкувалися з дружиною Аркадія Голуба – бійця 25-го окремого мотопіхотного батальйону – Хрипко Іриною Миколаївною.

  Невдовзі мине рік відтоді, як помер Аркадій Юрійович Голуб. 27-го лютого минулого року тіла Аркадія та Сергія Москаленка привезли до Броварів. Аркадій Голуб побував у зоні проведення АТО двічі. Другий раз виявися для нього фатальним. Аркадій загинув 31-го січня 2015-го року під час евакуації поранених з району Нікішине - Рідкодуб дорогою на Дебальцеве. У чоловіка залишились дружина та дві маленькі доньки. Молодшу Аркадій так і не встиг побачити – вона народилася вже після його смерті.

  - Ірино Миколаївно, у Вас із чоловіком різні прізвища. Після його смерті Ви змінили прізвище на дівоче?

  - Ні, я його взагалі не змінювала. Разом із Аркадієм ми прожили 9 років цивільного шлюбу. У нас двоє прекрасних діточок, старшій донечці – 7 років.

  - Ніколи не сперечалися з чоловіком через ситуацію, яка склалася в країні? Ви знали про те, що Аркадій мав намір піти до війська?

  - Він казав мені, що хоче воювати. Я знала про це навіть, коли ще не було війни. Завжди питала, навіщо йому це. Кортіло йому захищати рідну землю.

  - Аркадій мав досвід військової служби?

  - Мав досвід служби у армії, але не на війні. Аркадій служив у вісімнадцятирічному віці. Був танкістом, оператором-навідником.

  - Коли почалася війна, Аркадій самостійно вирішив піти до лав Збройних Сил?

  - У квітні 2014-го року йому прийшла повістка. Він одразу пішов до військкомату. Навіть не думав відмовлятись.

  - Боялися відпускати чоловіка на війну?

  - Я неодноразово пропонувала йому не їхати. Та хіба ж Аркашу вмовиш? Хотів захищати рідну землю. Казав, що хлопців, з якими поїде на схід, добре знає. Мовляв, з однієї миски їли.

  - До якої частини потрапив Аркадій?

  - 25-й батальйон. Перепідготовку проходив у Десні.

  - Скільки часу тривала його перепідготовка?

  - У червні поїхав у Десну, а вже наприкінці серпня, 29-го, здається, його відправили у Дебальцеве.

  - Одразу в гарячу точку на мапі військових дій?

  - Так, одразу у Дебальцеве. Де саме, я не знаю. Він мені ніколи не розповідав.

  - Підтримували зв'язок із чоловіком, поки той перебував у зоні проведення АТО?

  - Звичайно! Він мені щодня дзвонив. Казав, що у нього все гаразд – живий і здоровий. Якщо він не виходив 2 чи 3 дні на зв'язок, я знала, що він зайнятий і не може зателефонувати. Спокійна була, хоча й вагітна.

  - То Ви вагітною проводжали чоловіка на війну?

  - Коли проводжала, вже була вагітна. 29-го серпня був перший чи другий місяць вагітності.

  - Сподівалися, народити дитину вже після повернення Аркадія?

  - Я не знала, коли точно повернеться Аркадій. Вірила, що він обов’язково побачить свою другу дитину. Він чекав, що народиться хлопчик, хоча УЗД показало, що в нас буде дівчинка.

  - Знали хоч щось про службу чоловіка.

  - Знала, що був у Дебальцеве. Знала, що там вже на початку вересня було холодно. Аркаша казав, що доводиться утеплюватись. Просив надіслати теплі речі.

  - Теплих речей він з собою не брав?

  - Чоловік був повністю зібраний, але ми не розраховували на те, що будуть такі холоди. Та й до того ми своїми силами збирали Аркашу. Друзі допомагали, родичі, знайомі.

  - Наскільки мені відомо, держава має надавати військовикам амуніцію.

  - Так, але, на жаль, це – лише балачки. Мій чоловік має київську реєстрацію, тому і на схід він пішов від київського військкомату. Вони нам мало чим допомогли зі зборами. Розводили руками та казали, або немає, або все зношене.

  - Скільки часу Ваш чоловік провів у зоні проведення АТО?

  - Вже у вересні чоловіка було поранено. У нього була контузія та зламані ребра. Де тільки його не лікували: і у харківському госпіталі, і в артемівському, і в київському. Два тижні він пролежав в Ірпені.

  - Як на мене, складний шлях до одужання. Аркадій хоча б тиждень провів із родиною?

  - Родичка мого чоловіка – лікар. Вона домовилася про те, щоб чоловік лікувався удома і до госпіталю їздив лише на перев’язки. Лікар у госпіталі згодився і дав Аркаші 45 днів лікарняного.

  - З лікарняного ліжка – знову на війну?

  - Батальйон, в якому служив чоловік, у листопаді 2014-го відправили на ротацію – відпустили додому на відпочинок. Я пропонувала чоловіку не повертатися на схід.

  - Була можливість залишитися вдома?

  - Була. Аркадію у військкоматі пропонували залишитися й стати таким собі вчителем для новобранців. Аркаша вважав себе поганим вчителем, бо, як він тоді казав, його самого навчали.

  - Запропонували лише Вашому чоловіку?

  - Ні, запропонували, здається, двом. Але вони відмовилися, бо там їхні друзі й вони мають бути разом.

  - Вдруге повернутися з війни Аркадію не вдалося…

  - Так… Вдруге вони поїхали 24-го січня 2015-го року після свят, хоча їхній батальйон мав знаходитись в Десні по перше березня. Такий був наказ. Куди він поїхав я не знала.

  - Він не сказав Вам, де перебуватиме?

  - Знала лише, що ім’я мого чоловіка – Аркадій, що у нього є друг Коля, і, який номер банківської картки Вронського. Більше я нічого не знала. Чоловік не хотів мене засмучувати, бо я ж була вагітна.

  - Ви сказали «Вронський». Хто це?

  - Вронський – друг мого чоловіка з батальйону. До смерті Аркадія я не знала, хто це. Я чула, але не намагалася зрозуміти.

  - Коли востаннє Ви розмовляли з чоловіком?

  - Востаннє я розмовляла з чоловіком 27-го січня. Він тоді сказав, все гаразд. Потім пішли чутки, ніби у військовиків на сході будуть забирати телефони.

  - Хіба таке можливо? Звідки Ви про це дізналися?

  - Розповідали ті, які повернулися з зони проведення АТО. Якби зібрати всю інформацію, яку знають солдати зі сходу, то її вийшло б стільки, що можна було б ділитися навіть з президентом.

  - Що було потім?

  - Три дні він мені не дзвонив. 31-го січня нарешті зателефонував. Але знайомого голосу я так і не почула. Телефонували бойовики. Вони спершу казали, що мій чоловік – Генадій! – вбитий. Я до останнього не вірила, що це може виявитися правдою. Я намагалася  тримати себе в руках, не грубіянити. Зрештою ми звернулися до СБУ. Їхні працівники записали мої координати, номери телефонів, інформацію про чоловіка. Результату це не дало. Ми навіть телефонували у лікарні, морги, військкомати. Не знали, де Аркадій, як він, що трапилося.

  - Вперше чую про те, що бойовики власноруч телефонують рідним українських військовиків.

  - Сепаратисти телефонували лише на чотири номери: мені, дочці, другу та дядьку. Усім розповідали різні історії, головна суть яких – Аркадій точно вбитий. До Вронського також дзвонили. Він вже сказав їм, що мій чоловік взагалі-то не Генадій, а – Аркадій. У сепаратистів до сих пір залишилася SIM-картка чоловіка. Мені не вдалося її заблокувати. Я не хочу щоб після того, як вони вбили мого чоловіка, вони ще й користувалися його номером телефону.

  - Ви намагалися домовитися з бойовиками?

  - Я хотіла домовитися за обмін. Сепаратисти сказали, якщо нашому керівництву країни це не потрібно, то їм - тим більше.

  - Яким чином все-таки вдалося знайти Аркадія?

  - Одного дня нам зателефонував один чоловік і сказав, що разом з Аркадієм зник і Сергій Москаленко. Згідно з всією інформацією, вони були разом. Відтоді ми шукали і Сергія Москаленка. Вронський казав нам, що з ними був ще й Сергій «Ярмак», але той живий. Нам порадили звернутися до міліції, щоб було хоча б якесь офіційне підтвердження. Збиралися шукати за аналізом ДНК.

  - Ви спілкувалися з Сергієм «Ярмаком»?

  - До Ярмака спочатку дзвонила моя мати. Він щоразу розповідав нову інформацію. Нібито вони виводили дві бригади, БТР з вбитими та пораненими підірвався. Поранені були і Аркадій, і Сергій Москаленко, і Дмитро Янченко. Вони нібито тікали лісами. «Ярмак» був попереду, а хлопці позаду. Він казав, що чув постріли і крики, бачив, як падають хлопці. «Ярмак» врятувався, бо бойовики не змогли його знайти.

  - То хто ж повідомив Вас про те, що Аркадій насправді загинув?

  - Мені казали про це і люди з дніпропетровської організації, яка займається загиблими та пораненими, і медсестра, яка нібито останньою бачила Аркадія. Достовірно нам сказали вже у Броварській міськраді. Вони розповіли, що Аркадія нарешті знайшли і везуть додому «двохсотим».

  - І яка офіційна версія загибелі Аркадія?

  - Контрольний постріл у голову. Ховали Аркашу в закритій труні.

  - Разом з Аркадієм привезли і Сергія Москаленка. Проводжали в останню путь військовиків із Броварів сотні місцевих жителів.

  - Так, до броварів привезли двох. До того були перемовини із бойовиками. Вони віддали трьох: Аркадія, Сергія Москаленка та колишнього афганця Завірюхіна. Усі були вбиті. Так, людей зібралося тоді чимало. Мама казала, якби це було весілля, то воно стало б найпишнішим за всю історію міста.

  - Вашій старшій доньці 7 років. Як Ви сказали їй, що батька більше немає?

  - Дитина його завжди чекала, питала, коли він приїде. Вона хотіла, щоб тато її відводив і забирав зі школи, робив з нею домашнє завдання. Завжди питала, коли тато приїде. Я не знала, як сказати доньці про смерть батька. Вона сподівалася, що тато приїде, поцілує, обійме, розчеше їй як завжди волосся. Вона намалювала татові листівку, де зобразила нас трьох. Казала, що  віднесе батьку цю листівку. Тоді я й сказала, що тата немає, що він тепер буде дивитися з небес, оберігати її. Пам’ятаю, як сильно вона тоді плакала. Донька інколи каже, що хоче до батька. Питає, чому він туди пішов. Я їй розповідаю, що батько хотів, аби в його країні був мир і спокій, аби чужі люди не знущалися над нами. Її тато став героєм, захистив і нашу смію, і всю Україну. Кожного разу, коли ми гуляємо на площі, плачемо біля фотографій тата.

  - Аркадій так і не встиг побачити молодшу доньку?

  - Дочки другої не бачив. Дитині вже 9 місяців. Вона повністю схожа на чоловіка. Такі ж голубі оченята, які ніби просять про допомогу. Ми Аркадія любимо, пам’ятаємо, частенько згадуємо. Нам його дуже не вистачає. Він сниться мені, друзям, родичам. Мій чоловік помер як герой.

  - Мабуть, у нього залишилася якась нездійснена мрія?

  - Так, Аркаша завжди мріяв про великий приватний будинок, про город, сад.

  - Можливо колись цю мрію втілите у життя Ви.

  - Не знаю. Вже майже рік відтоді, як не стало чоловіка, а я досі не можу в це повірити. Все думаю, ось зараз відкриються двері і він зайде.

  - Ім’ям Вашого чоловіка перейменували одну з вулиць Броварів. Як Ви до цього ставитеся? Схвалюєте перейменування?

  - Не зовсім. Перейменування загалом – це непогано. Але, якщо мій чоловік виріс біля провулку Андрєєва, то нехай її й перейменовують в пам'ять про Аркадія. А чомусь його ім’ям перейменували вулицю Постишева. Немає гарантії, що, коли прийде нова влада, вулиці не перейменують знову.

  - Як Ви вважаєте, можна вирішити конфлікт на сході України?

  - Я думаю, що це реально. Треба лише дати нашим хлопцям більше можливостей. Мій чоловік казав, що, якби їм дали наказ, то бойовиків  можна було швидко перемогти. Наші хлопці мужні, сильні здорові, деякі мають гарний досвід. Не знаю, чи допоможе нам військовий стан в країні, але такий варіант також варто розглянути.

  Аркадія Голуба посмертно було нагороджено орденом «За мужність» III ступеня. Нагороду родичі загиблого так і не отримали.

  Редакція «At Brovary» висловлює співчуття рідним та близьким Аркадія. Вічна Пам’ять і Слава Герою!

  Фото надані редакції дружиною Аркадія Голуба