WTF?
     
Хто сховався за новими назвами броварських вулиць?

 Іноді назви трапляються досить нейтральні, частіше повертають - добре забуті історичні, але переважно вулиці називають на чиюсь честь. Вони красномовно розповідають про славне, часто трагічне, минуле Броварщини й країни в цілому. Окрім того, є назви з іменами наших сучасників. 

вул. Бєдного Дем’яна - вул. Остряниці Якова

Виходець з бояр, служив у Литві (наймався для охорони шляхетських дворів, служив при селітряних варницях шляхтича Обалковського у Дикому Полі). З того часу став непримиренним до несправедливості й наруги над людиною. 1629 р. втік на Запоріжжя. Влада переслідувала втікача й вимагала його видачі. Але наступного року спалахнуло козацько-селянське повстання під керівництвом Тараса Федоровича, в якому Остряниця бере активну участь.

Яків Острянин військовий діяч ХVII сторіччя, козацький отаман (нереєстрового низового козацтва), один з керівників козацького повстання 1638 року, яке спорвокувало закріпачення шляхтою Подніпров'я і всієї південно-східної України. Відбивав напади татар. Під час чергового походу за невідомих причин у отамана виникла суперечка з козаками, в наслідок чого, останні полишили Остряницю самого. Врешті, розлад поглибився, Якова Острянина вбили свої ж.

вул. Бєлінського - вул. Савченка Володимира

Савченко Володимир Павлович (1882 – 1957) – український військовий діяч. Народився у Сквирі на Київщині. Закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище. Учасник російсько-японській війни 1904 – 1905рр. Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу – старший ад'ютант штабів 18-ї та 136-ї піхотних дивізій. У роки Першої світової війни – командир батальйону 242-го Лепельського полку 136-ї піхотної дивізії на Північному фронті. 
З листопада 1918 р. – на службі в Армії УНР. Командував стройовим відділом 7-ї піхотної дивізії, був начальником штабу Броварської групи Рогульського. У 1919 р. – начальник 1-ї частини оперативного відділу штабу Східного фронту, оперативного відділу Запорозької групи, начальник штабу 6-ї, 8-ї Запорозької дивізій. З червня 1920 р. – начальник відділу Головного управління Генерального штабу, штабу 1-ї Запорозької дивізії, генерал-квартирмейстер Запорозької групи. Підвищений у званні до генерал-хорунжого. 
Після інтернування частин Армії УНР у Польщі перебував у таборі Каліша. Активний член українського воєнно-історичного товариства. У 1939 – 1945 жив у США. Автор статей з історії визвольних змагань української армії у 1917 – 1920 рр., публікувався на сторінці щорічника “За державність”, журналі “Табор”, у щорічних календарях-альманахах “Дніпро”, “Краківські вісті”, українських часописах “Свобода” (США) та “Новий шлях” (Канада).

вул. Боженка - вул. Богомольця академіка

Богомолець Олександр Олександрович (1881 – 1946) – патофізіолог, віце-президент Академії наук СРСР, Президент АН УРСР, директор Інституту експериментальної біології і патології АН УРСР, директор Інституту клінічної фізіології АН УРСР, академік Академії медичних наук СРСР, академік АН СРСР, Української РСР і Білоруської РСР.
У Броварах жили дві сестри з родини Богомольців, до яких напровесні 1847 р. приїздили Тарас Шевченко та Микола Костомаров з метою купити будинок для матері М. Костомарова Тетяни Петрівни перед його одруженням з Аліною Крагельською.

вул. Будьонного - вул. Гельсінської групи

Українська Гельсінська група - об'єднання діячів українського правозахисного руху, утворене в Україні 9 листопада 1976 року. Зробило значний внесок у поширення інформації про Декларацію прав людини ООН під час радянської окупації України. У 1977 році піддалась жорстоким репресіям з боку влади СРСР, низку її членів було ув’язнено з формулюванням «за антирадянську агітацію та пропаганду». Попри це, спільнота продовжувала діяльність в Україні. У 1988 році на її основі утворили Українську гельсінську спілку. Серед найвідоміших членів групи були: В’ячеслав Чорновіл, Петро Григоренко, Василь Стус, Іван Кандиба, Левко Лук’яненко, Олекса Тихий, Мирослав Маринович, Йосиф Зісельс та інші.

вул. Возз’єднання - вул. Героїв Небесної Сотні

"Небесна Сотня" – збірна назва загиблих учасників акцій протесту на Євромайдані у грудні 2013 – лютому 2014 рр. Це протестувальники, які були безпосередніми учасниками акцій Майдану.
21 лютого 2014 р. офіційна влада України юридично визнала жертвами загиблих мітингувальників Майдану. Цього дня на Майдані відбулося прощання із загиблими повстанцями, яких налічувалося близько ста.
Пізніше Президент України П. Порошенко присвоїв усім членам Небесної Сотні звання Героя України.

вул. Гальбича - вул. Костомарова Миколи

Микола Іванович Костомаров (1817 – 1885) – український і російський історик, громадсько-політичний і культурний діяч, письменник, публіцист, критик, етнограф і фольклорист, член-кореспондент Петербурзької АН з 1876 р. 
Закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету. З 1846 р. – ад'юнкт-професор кафедри російської історії Київ. університету. Разом з М. Гулаком і В. Білозерським заснував Кирило-Мефодіївське братство. Навесні 1847 р. Костомарова арештовано й вислано до Саратова. У 1859 – 1862 рр. – екстраординарний професор кафедри російської історії Петербурзького університету. Працював у Київській археографічній комісії. Його наукові дослідження здобули широке визнання. Відстоював українську мову. В історію української літератури увійшов як поет, прозаїк, драматург. 
Знав Т. Шевченка з 1846 р. Напровесні 1847 р. вони вдвох приїздили в Бровари купувати хату матері Костомарова перед його одруженням з Аліною Крагельською. 
Помер у Петербурзі.

вул. Димитрова - вул. Бандери Степана

Степан Андрійович Бандера (1909, Старий Угринів – 1959, Мюнхен) – видатний політичний діяч, ідеолог українського національного руху ХХ ст., голова Проводу ОУН(б).
Під час ІІ світової війни у 1941 – 1944 рр. перебував у німецькій в’язниці та концтаборі Заксенгаузен. 
Після війни жив у Мюнхені. 15 жовтня 1959 р. його було вбито пострілом ціанистого калію зі спеціального пістолета. У 1961 р. німецькі судові органи проголосили, що вбивцею Степана Бандери є Богдан Сташинський з наказу Шелепіна і Хрущова.

вул. Камо - пров. Короленка

Письменник, журналіст, публіцист і громадський діяч (1853-1921). За вільнодумство та участь у студентських виступах його виключили з академії (1876). Рік юнакові довелося жити у м. Кронштадті під наглядом поліції. Він працював коректором у друкарнях і репетитором у багатих сім'ях; був чоботарем і чорноробом. Вступив до Петербурзького гірничого інституту (1877). Навчання не закінчив. За підозрою у революційній діяльності, без слідства й суду, навесні 1879 року, його вислали до м. Глазова Вятської губернії. Майже шість років провів у тюрмах та на засланні. Останній строк відбував у Якутській області через відмову підписати вірнопідданську присягу цареві Олександру III. Володимир Галактіонович виступив на захист цілого народу (вотяків) від огульного й наклепницького звинувачення у вбивстві людини (під час ритуалу), опублікувавши серію статей під рубрикою «Мултанська справа». Його викривальна промова в суді приголомшила всіх. Після чотирьох років бюрократичної тяганини несправедливий вирок було скасовано.

вул. Комунарів - вул. Січових Стрільців

Січові Стрільці – регулярні формації Армії УНР. 
Поблизу пров. Комунарів є масове поховання жертв боїв за УНР.

вул. Космодем’янської Зої - вул. Приймаченко Марії

Приймаченко Марія Оксентіївна (1908 – 2009) – самобутня українська народна художниця, творчість якої - нова сторінка у світовому образотворчому мистецтві. Працювала в царині декоративно-ужиткового мистецтва. Образи для картин брала з рідної поліської природи. На її полотнах оживає народне мистецтво, багатовікова культура народу. Картини Приймаченко – це згусток емоційних вражень від народних казок, легенд, переказів. Химерні образи її картин ніби випромінюють енергію доброти, наївного зачудування світом. Фантастичні звірі, яких малювала художниця упродовж останніх років, – унікальне явище у світовому мистецтві. Ці картини – витвір геніальної уяви художниці.

вул. Котовського - вул. Калнишевського Петра

Петро Калнишевський – останній кошовий Запорізької Січі. 4 червня 1775 р., за наказом імператриці Катерини ІІ, Запорізька Січ була зайнята російськими військами. На другий день, за розпорядженням царського генерала Текелі з січових сховищ забрали і вивезли боєприпаси, козацькі клейноди, матеріальні цінності й архів запорізької військової канцелярії. Кошового отамана Петра Калнишевського, військового писаря Івана Глобу і військового суддю Павла Головатого було заарештовано й закуто в кайдани. 10 червня 1776 р. згідно з указом Катерини ІІ за № 1419 останній кошовий П. Калнишевський під охороною 7 конвоїрів був відправлений на довічне заслання у Соловецький монастир «за віроломне буйство та розорення російських підданих.

пров. Лазо Сергія - пров. Білокур Катерини

Катерина Василівна Білокур (1901 – 1961). Походить із Яготинського району Київщини. Самобутня українська художниця, яку світ визнав геніальною. Аналогів її творчого методу історія світової культури не знає. Малювала майже виключно квіти.

вул. Леніна - вул. Благодатна

Історична назва. Так цю вулицю називали до жовтневого перевороту.

вул. Осипова - вул. Переяславський шлях

Історична назва шляху, який вів до Переяслава – полкового адміністративно-територіального центру козацьких часів.

вул. Островського - вул. Красилівська

Від назви села Красилівка поблизу Броварів, веде в її напрямку.

вул. Пархоменка - вул. Сушка Романа

Роман Сушко (1894 – 1944) – активний учасник укр. нац.-визв. змагань 1914 – 1921 рр., сотник, полковник армії УНР. 
Після трагедії під Крутами для зупинення більшовицької навали на Лівобережжя було направлено курінь під командою С. Петлюри, до складу якого увійшла й 1-а сотня Січових Стрільців на чолі з Романом Сушком. 
1 лютого 1918 р. перша сотня Сушка прибула на станцію Бровари і захопила варту полку ім. Наливайка (1400 багнетів), що збирався вдарити на Київ проти військ Центральної Ради. Р. Сушко порозумівся зі старшинами наливайківців, які допомогли 1-ій сотні роззброїти полк у 1400 солдатів. Було зібрано 25000 крісів, 75 скорострілів, 8 гармат та багато іншого. Сотні Р. Сушка наказано виступити в Дарницю.
29 квітня в Києві відбувся гетьманський переворот, організований генералом П. Скоропадським. Січові Стрільці були готові захищати Центральну Раду, але, не одержавши розпорядження керівництва УНР, змушені були роззброїтися.
Подальша військова діяльність Р. Сушка була пов’язана з Корпусом Січових Стрільців, організованим Є. Коновальцем.

вул. Петровського - вул. Петропавлівська

Історична назва вулиці. На її початку розташовувалась Петропавлівська церква.

пров. Піонерський - пров. Благодатний

Цей провулок відходить від вулиці Леніна, якій повернуто історичне ім'я Благодатна. Цілком логічно і провулок назвали Благодатним.

вул. Постишева - вул. Голуба Аркадія

Загинув в "АТО".
«Київська Русь» - 25-й батальйон територіальної оборони Київської області Збройних сил України, збройне формування, створене на території та із жителів Київської області, зокрема мешканців Броварів. 

пров. Радянський - пров. Щасливий

Сучасна назва.

пров. Ульянових - пров. Симиренка Платона

Платон Федорович Симиренко (1821, Сміла — 1863) — промисловець-цукрозаводчик, один із засновників раціонального садівництва в Україні. На початку 1840-х pp. вивчав у Франції цукрове виробництво, згодом був одним із технічних керівників фірми «Брати Яхненки і Симиренки».
У своїх садах у Млієві (Черкащина) плекав нові, вдосконалені сорти плодових дерев. Його сади стали розсадником, який і досі постачає саджанці для України, та базою наукової діяльності його сина Левка й онука Володимира.
Платон Симиренко фінансував видання «Кобзаря» Тараса Шевченка 1860 р. та допомагав українським культурним установам.
На честь Платона Симиренка його син Левко назвав популярний сорт яблук Ренет Симиренка.

вул. Чапаєва - вул. Зеленського Євгенія

Зеленський Євген – загиблий воїн АТО, Герой України. Походив із родини військовослужбовця. Жив у військовому містечку біля Броварів. Навчався в Броварській ЗОШ №3.

вул. Чубаря - вул. Дворянець Антоніни

Дворянець Антоніна Григорівна (1952 – 2014) – народилася в Чорнобильському районі 23 березня 1952 р. Учасник ліквідації аварії на ЧАЕС. 
Загинула 18 лютого 2014 р. на Євромайдані. Жила в місті Бровари. Герой України. Увійшла до Небесної сотні.
А. Дворянець жила в будинку по вулиці Короленка, 56-А.

вул. Щербакова - вул. Гасин Ольги

Ольга Гасин (Пеленичка Ольга-«Леся») – народилася в 1913 р. в с. Конюхів Стрийського району на Львівщині. Закінчила гімназію. Член ОУН. Працювала вчителькою, у «Союзі» українок» відкривала дитячі садки. Одружилась з Олексою Гасином-«Лицарем» (член Центрального проводу ОУН, начальник Головного штабу УПА, загинув у 1949 р.), народила 3 дітей. З 1941 р., після арешту гестапо чоловіка, перебувала на нелегальному становищі. Передала дітей у чужі родини і перейшла в підпілля ОУН. У 1949 р., після загибелі чоловіка, була засуджена на 10 років таборів, звідки повернулася в 1956 р. Дітей у дитячих будинках не знайшла. Проживати у Львові їй заборонили. Жила в Броварах під Києвом, де й померла в 1979 р.  

вул.1-го Травня - вул. Фіалковського

Донедавна корінні жителі Броварів розповідали, що на цьому місці був парк, у якому росли екзотичні дерева, кущі та квіти, а посеред нього було невелике озеро з білими й чорними лебедями. Це на власні очі бачив тепер уже покійний краєзнавець Микола Барбон.
Садиба належала польській родині Фіалковських, яка після жовтневого перевороту 1917 р. змушена була емігрувати за кордон.

вул. 8-го Березня - вул. Київської Русі

1. Київська Русь — середньовічна держава на території Східної Європи з центром у Києві. Існувала з кінця IX до середини XIII століть. Була об'єднанням східно-слов'янських племен під владою династії Рюриковичів. У часи найбільшої могутності простягалася від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні, і від верхів'їв Вісли на заході до Таманського півострова на сході. Державу Україна вважають прямим правонаступником Київської Русі.
2. "Київська Русь" - 11-й батальйон територіальної оборони Київської області Збройних сил України, збройне формування, створене на території та із жителів міста Києва та Київської області, зокрема і мешканців Броварів. Батальйон бере участь у російсько-українській війні (АТО). Серед загиблих на війні – один броварчанин - Євген Єрмаков.
3. "Київська Русь" - 25-й батальйон територіальної оборони Київської області Збройних сил України, збройне формування, створене на території та із жителів Київської області, зокрема мешканців Броварів.

вул. Андрєєва - вул. Янченка Дмитра

Дмитро Янченко - загиблий воїн АТО, броварчанин.

вул. Ватутіна - вул. Кириченка Василя

Кириченко Василь Якович, родом з Переяславщини на Київщині. У 1928 р. його засудили у справі СВУ (Спілки визволення України – сфабрикованої НКВС організації). Воював на фронті. Після війни працював учителем української мови та літератури в Заворичах Броварського району, потім у Броварах. Після реабілітації – директор СШ № 1 та вечірньої школи в Броварах. Протягом десятиліть домагався від влади українізації, зокрема освіти.
У 1990-х роках – член Товариства української мови та Народного руху України.
Помер і похований у Броварах.

вул. Воїнів-інтернаціоналістів - вул. Воїнів-афганців

 

вул. Восьмого з’їзду рад - вул. Миколаївка

Історична назва. Тут живуть переселенці з хутора Миколаївка у Великій Димерці

вул. Гастелло - вул. Мейса Джеймса

Джеймс Ернест Мейс (1952 – 2004) – історик, політолог, дослідник Голодомору в Україні. Саме завдяки його дослідженням світ дізнався про Голодомор в Україні.
Народився у США (штат Оклахома), належав до індіанського племені черокі, яке зазнало геноциду, тому зацікавився явищем геноциду в світі. 1981 р. отримав ступінь доктора істор. наук, захистивши дисертацію «Національний комунізм у Радянській Україні 1919 – 1933 рр.».
1986 – 1987 рр. – виконавчий директор комісії дослідників при Конгресі США, яка дала оцінку Голодомору 1932 – 1933 рр.
1984 – 1985 рр. – участь у гарвардському проекті щодо джерел про Голодомор 1932 – 1933 рр. Організував дослідницьку програму «Усна історія українського голоду 1932 – 1933 рр.». Свідчення (200 годин аудіозапису) були використані в роботі Комісії США щодо Голоду в Україні та видані в 3-х томах. 
1981 р. – залучений до роботи над книгою Роберта Конквеста «Жнива скорботи».
У 1993 р. переїхав до Києва. Викладав у Києво-Могилянській академії. Помер у 2004 р., похований на Байковому кладовищі.
2005 р. нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого II ст. (посмертно)

вул. Гвардійська - вул. Запорозької Січі

Запорозька Січ - укріплений осередок нереєстрового Війська Запорозького Низового другої половини XVI — кінця XVIII століття, що був розташований за порогами Дніпра. У сучасності термін Запорозька Січ регулярно вживається для позначення усієї території та устрою Війська Запорозького.

вул. Героїв Сталінграда - вул. Шухевича Романа

Шухевич Роман (1907 – 1950).
У 1925 р. стає повноправним членом Української Військової Організації. У 1929 р. вступає до ОУН, бойовий референт Крайової Екзекутиви ОУН. У 1934 р. потрапляє до концтабору в Березі Картузькій, а з нього до польської тюрми. У 1940 - 1941 рр. - Крайовий Провідник на Західних Окраїнах Українських Земель і член Революційного Проводу ОУН. У 1940 р. організує і очолює Український Легіон, який у червні 1941 р. є єдиною українською військовою потугою на Українських Землях, котра захищає щойно створений уряд Незалежної України у Львові. У 1943 р. – Головний Командир УПА під псевдонімом Тарас Чупринка. У травні 1943 р. рішенням Проводу ОУН стає Головою Бюро Проводу ОУН. У липні 1944 р. Великий Збір Української Головної Визвольної Ради обрав його (під псевдонімом Лозовський) Головою Генерального Секретаріату УГВР.
У 1945 р., коли по виході з тюрми Степан Бандера повернувся на пост провідника ОУН, Роман Шухевич під псевдонімом Тур обійняв пост Голови Проводу ОУН на Українських Землях.
У 1943 - 1950 рр. керує національно-визвольною боротьбою багатотисячної УПА, широкого підпілля ОУН та мільйонних мас українського народу проти німецько-гітлерівських та московсько-більшовицьких окупантів.
5 березня 1950 р. загинув у бою з московськими загарбниками в Білогорщі біля Львова.
Своє псевдо Тарас Чупринка взяв на честь видатного письменника та антибільшовицького діяча Броварщини – Григорія Чупринки.

вул. Горького - вул. Білана Олександра

Олександр Білан – єдиний житель Броварів, який загинув в Афганській війні. Викликавши вогонь на себе, врятував життя багатьом солдатам.
До призову на службу жив на вулиці Горького, закінчив СШ № 3. Школа і громадськість характеризували його винятково позитивно.

вул. Енгельса - вул. Володимира Великого

Київський князь Володимир Святославович увійшов в історію як князь-Святитель, який у 988 р. охрестив Україну-Русь і ввів її в християнську цивілізацію. Ще за життя народ назвав його Великим князем, а після смерті ввів його до лику святих.
Великою, міцною, єдиною і сильною була при ньому і княжа Україна, бо з перших днів свого правління князь твердою рукою взявся зміцнювати розхитане міжусобицею державне управління та збирати воєдино землі київської держави. Налагодив взаємовідносини з європейським країнами, Візантією. Дружби з Володимиром, його допомоги шукали європейські імператори і королі. Володимир Великий зміцнював Русь і як морську країну.

пров. Заслонова - пров. Барбона Миколи

Уродженець с. Зазим’я. У роки Другої світової війни перебував у лавах Української повстанської армії. Після війни зі студентської лави ув’язнений і засуджений до смертної кари, яку було замінено на 25-річне ув’язнення. 
У 90-х роках реабілітований. Активний учасник боротьби за незалежність цих років. Підтримував Помаранчеву революцію та Євромайдан. Помер у 2014 р.

вул. Калініна - вул. Сверстюка Євгена

Євген Олександрович Сверстюк (1928 – 2014) – український дисидент, борець за незалежність України. Відбув у таборах та на засланні 12 років. Письменник, громадський діяч, науковець, видавець. Доктор філософії, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка в галузі літератури. Очільник українського ПЕН-клубу. Голова журі премії імені Василя Стуса. У 2008 р. нагороджений орденом Свободи.
Підтримував зв'язок із Броварським літературно-мистецьким об’єднанням «Криниця». У 2005 – 2014 рр. очолював журі районної літературної премії імені Григорія Чупринки.

вул. Карбишева - вул. Центральної Ради

Українська Центральна Рада (1917 – 1918) - український представницький орган політичних, громадських, культурних та професійних організацій. Після Всеукраїнського Національного Конгресу — революційний парламент України, який керував українським національним рухом.

вул. Кирпоноса - вул. Героїв УПА

Українська повстанська армія (УПА) - українське військове формування, що діяло в Україні протягом 1942–1953 років, озброєне крило Організації українських націоналістів. Утворилась для боротьби із нацистськими окупантами, пізніше боролась із радянськими та польськими окупантами. Протидіяла репресіям, змагалась за незалежність України. Відповідно до Закону України "Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті" УПА офіційно визнана одним із борців за незалежність України у ХХ ст. Україна визнає, що УПА разом з іншими формуваннями, відіграли головну роль у відновленні української державності, закріпленої Актом проголошення незалежності України, ухваленим Верховною Радою України 24 серпня 1991 року. Відповідно до п. 4 ст. 5 Закону держава сприяє увічненню пам’яті про борців за незалежність України у XX столітті, зокрема, шляхом увічнення імен або псевдонімів борців та формувань (серед яких зазначено й УПА), у назвах об’єктів топоніміки населених пунктів або адміністративно-територіальних одиниць, назвах географічних об’єктів.

вул. Кірова - вул. Ярослава Мудрого

Великий князь київський, син Володимира Святославовича, святителя Київської Русі, народився близько 978 року. Після прийняття Володимиром християнства (988 рік) Ярослава охрестили під ім'ям Юрія (Георгія). У 988-му батько посадив його намісником у Ростові, а у 1010 році – в Новгороді. Після смерті князя Володимира Ярослав у 1015 – 1019 веде боротьбу за київський стіл. 1019 року він став великим князем київським. 
Київська Русь за часів Ярослава Мудрого посіла одне з центральних місць у системі європейських політичних, економічних, культурних взаємовідносин.
Найбільша заслуга великого князя київського перед нащадками, за що вони і прозвали його Мудрим, – це його обачне управління державою, розвиток вітчизняної культурної традиції, освіти, законотворча діяльність як автора «Руської правди» – збірника норм давнього руського права. Мав славнозвісну бібліотеку, яку шукають і досі.

вул. Ковпака - вул. Княгині Ольги

Свята Ольга (хрещене ім'я Олена, 889 – 969) – дружина князя Ігоря, київська княгиня, канонізована Православною Церквою. 913 року, у віці 24 роки, вийшла заміж за Ігоря. Помстилась за загибель чоловіка жорстокою розправою у 945 – 946 роках над деревлянами, які його вбили. Правила Руссю в роки неповноліття свого сина Святослава (до 954). Упорядкувала збирання данини, організувала опорні пункти київської влади (погости). 957 року відвідала Константинополь, де уклала угоду з імператором Костянтином VII Багрянородним. Там же в ніч з 17 на 18 жовтня 957 року прийняла християнство.

вул. Коккінакі - вул. Мельника Михайла

Уродженець с. Зазим’я. За фахом - історик. Закінчив аспірантуру, викладав в університеті імені Т. Г. Шевченка.
Не витримавши переслідувань, самовільно пішов із життя в середині 1980-х років.

вул. Красовського - вул. Москаленка Сергія

Загинув в "АТО".
«Київська Русь» - 25-й батальйон територіальної оборони Київської області Збройних сил України, збройне формування, створене на території та із жителів Київської області, зокрема мешканців Броварів.

вул. Кутузова - вул. Онікієнка Олега

Олег Онікієнко - загиблий воїн АТО

вул. Леваневського - вул. Биківнянська

Пропонується назвати у зв'язку з близькістю вулиці до Биківні – місця масового поховання жертв політичних репресій.

вул. Люксембург Рози - вул. Княжа

У пам'ять про давньоруський князівський період історії України.

вул. Макаренка - вул. Гайдамацька

Гайдамацький рух — це національно-визвольний і суспільно-політичний рух проти народного гніту на правобережній Україні наприкінці XVIII-го на початку XIX-го ст., який поширився на Київщині, Брацлавщині і Волині. Гайдамацькі загони складалися із селян, козаків, наймитів, міщан-ремісників і навіть збіднілих шляхтичів. Гайдамаків увіковічив у своїй історико-патріотичній поемі Тарас Шевченко.

вул. Маркса Карла - вул. Міхновського Миколи

Микола Міхновський (1873 – 1924) – визначний укр. гром.-політ. діяч, ідеолог держ. незалежності України, засновник і перший ідеолог укр. націоналізму. За фахом юрист.
Наприкінці 1901 – на початку 1902 рр. виступив ініціатором створення Укр. народної партії для боротьби за створення незалежної національної держави, виклав основні теоретичні засади укр. націоналізму.
У березні 1917 р. першим висунув ідею створення національних збройних сил. За його ініціативи в Києві було засновано Укр. військ. клуб ім. гетьмана П. Полуботка та Військовий оргкомітет для формув. укр. військ. частин.
За цю діяльність улітку 1917 р. Міхновського за наказом В. Винниченка заарештовано. У час Української Держави перебував в опозиції до гетьманської влади, належав до Укр. національно-державного союзу. Вважав, що діяльність УНР спрямована на встановлення в Україні соціаліст. режиму. 
У 1924 р. заарештований ГПУ, загинув за нез’ясованих обставин.

вул. Матросова - вул. Орлика Пилипа

Український політичний, державний і військовий діяч, Гетьман Війська Запорозького у вигнанні (1710-1742), поет, публіцист. Представник шляхетського роду Орликів (чеського походження). Один з упорядників «Договорів і постанов» — конституційного акту, який іноді називають «першою в світі Конституцією», фактично — козацького суспільного договору.

вул. Московська - вул. Фонтане-су-Буа

Фонтане-су-Буа – колишнє передмістя Парижа, тепер входить у межі так званого великого Парижа. Місто-побратим Броварів із 1986 р.

пров. Партизанський - вул. Удовиченка Олександра

Військовий і громадський діяч, генерал-полковник в еміграції, віце-президент УНР в екзилі (1954 — 1961). 

вул. Папаніна - вул. Кобзарська

З часу розстрілу кобзарів під Харковом до 1941 р. вцілілі кобзарі сходилися на таємні зібрання в Броварах, поблизу Розвилки, а також грали на кобзах і бандурах та співали на П’ятницькому базарі, що на Розвилці. Вулиця Папаніна починається неподалік Розвилки.

пров. Пархоменка - пров. Сушка Романа

Роман Сушко (1894 – 1944) – активний учасник укр. нац.-визв. змагань 1914 – 1921 рр., сотник, полковник армії УНР. 
Після трагедії під Крутами для зупинення більшовицької навали на Лівобережжя було направлено курінь під командою С. Петлюри, до складу якого увійшла й 1-а сотня Січових Стрільців на чолі з Романом Сушком. 
1 лютого 1918 р. перша сотня Сушка прибула на станцію Бровари і захопила варту полку ім. Наливайка (1400 багнетів), що збирався вдарити на Київ проти військ Центральної Ради. Р. Сушко порозумівся зі старшинами наливайківців, які допомогли 1-ій сотні роззброїти полк у 1400 солдатів. Було зібрано 25000 крісів, 75 скорострілів, 8 гармат та багато іншого. Сотні Р. Сушка наказано виступити в Дарницю.
29 квітня в Києві відбувся гетьманський переворот, організований генералом П. Скоропадським. Січові Стрільці були готові захищати Центральну Раду, але, не одержавши розпорядження керівництва УНР, змушені були роззброїтися.
Подальша військова діяльність Р. Сушка була пов’язана з Корпусом Січових Стрільців, організованим Є. Коновальцем.

вул. Плеханова - вул. Гончаренка Аверкія

Видатний український військовий діяч. 1918 року був військовим комендантом Подільської губернії, 1919 року — начальником канцелярії Головного отамана Симона Петлюри. Командував українськими частинами в бою під Крутами. Був старшиною Першої української дивізії Української національної армії. Помер в еміграції у США.

вул. Полярників - вул. Полуботка Павла

Павло Полуботок (1660 - 1724) - державний та військовий діяч, наказний гетьман Української держави в 1722 - 1724 роках. Відзначився намаганнями зберегти українську автономію від посягань Петра І шляхом відправлення делегацій до імператора, пропозиціями обмеження компетенції Малоросійської колегії, саботажем розпоряджень президента цієї колегії. У 1723 році ув'язнений у Петропавлівській фортеці Санкт-Петербурга, де й помер.

вул. Попудренка - вул. Гордієнка Костя

Кость Гордієнко - кошовий отаман Запорозької Січі, видатний військовий і політичний діяч, який підтримав Івана Мазепу в боротьбі з Петром I. До 1728 року очолював Олешківську Січ, сподвижник Пилипа Орлика.

вул. Радгоспна - вул. Коновальця Євгена

Євген Михайлович Коновалець (1891, Зашків – 1938, Роттердам, Нідерланди) – полковник Армії УНР, командант УВО, голова Проводу українських націоналістів (1927), перший голова ОУН.
23 травня 1938-го Коновалець загинув у Роттердамі в результаті спецоперації проведеної органами НКВС СРСР.

вул. Раскової Марини - вул. Максимовича Михайла

Максимович Михайло Олександрович (1804 – 1873) – вчений-енциклопедист, фольклорист, історик, філолог, етнограф, ботанік, поет зі старшинського козацького роду Полтавщини, перший ректор університету Св. Володимира (тепер Київський Національний університет імені Тараса Шевченка). З Шевченком їх пов’язували дружні стосунки.

вул. Семашка - вул. Завірюхіна Ігоря

Загинув в "АТО".
«Київська Русь» - 25-й батальйон територіальної оборони Київської області Збройних сил України, збройне формування, створене на території та із жителів Київської області, зокрема мешканців Броварів. 

пров. Суворова - пров. Болбочана Петра

Петро Федорович Болбочан народився 5 жовтня 1883 року в селі Геджев (Гиждево). Після революції Болбочан активно розпочав організацію українських військових частин і допоміг у формуванні 1-го Українського полку імені Богдана Хмельницького з частин російської армії. Сформував з добровольців 5-го корпусу Південно-Західного фронту російської армії 1-й Український Республіканський полк. 22 листопада 1917 року Петра Болбочана призначено командиром полку. На початку грудня 1-й Український полк був ліквідований з наказу корпусного солдатського комітету, що перебував під контролем більшовиків. Попри опір Болбочана, полк було роззброєно, а казарми — підірвані та розбиті гарматами. Значна кількість українців загинула. 

5 листопада 1918 року отримав звання полковника армії Української Держави.

У листопаді 1918 полк під командуванням Болбочана одним з перших перейшов на бік Директорії УНР і був основною силою у повстанні проти гетьмана П. Скоропадського. Полковник підтримав антигетьманське повстання, проте висунув умову — зберегти від руйнування державний апарат. (Згодом ця умова була порушена).  Він категорично виступав проти спільних дій з більшовиками. Болбочан вважав, що варто боротися лише за «самостійну демократичну Українську Республіку, а не за єдину Росію, яка б вона не була, монархічна чи більшовицька». У грудні 1918 року — Директорія УНР призначила Болбочана командувачем Лівобережною групою Армії УНР, яка протистояла наступу Червоної армії зі сходу.  Через його тверду позицію та військові успіхи у боротьбі з Червоною армією, за Петра Болбочана («живого чи мертвого») більшовики обіцяли 50 тис. крб. Крім того, Запорізький корпус під командуванням Петра Болбочана, корпус Січових Стрільців Євгена Коновальця та дивізія Володимира Оскілка були основою армії УНР. У цих частинах панувала зразкова військова дисципліна, вони були найбільш дієздатними та найкраще виконували поставленні завдання. Ці найбільш дисципліновані, національно свідомі й вірні Директорії війська, були піддані найбільшій критиці й шельмуванню. Про них поширювались різні чутки, критичні висловлювання постійно з'являлись у пресі (особливо підконтрольній більшовикам, та тим, хто їм співчував). Голова Директорії Володимир Винниченко, а за ним й Головний отаман Симон Петлюра все більш підозріло дивились на успішного полководця. 

10 червня 1919 року — Болбочана заарештували без жодного опору. Був звинувачений (разом з В.Оскілком) у намаганні призначити головою Директорії Євгена Петрушевича.

12 червня 1919 року над ним відбувся військово-польовий суд. Болбочан звинувачувався у невиконанні наказу, незаконному захопленні командування корпусом та участі в широкомасштабній змові з метою державного перевороту в умовах воєнного часу. Вирок, підписаний О. В. Осецьким, — смертна кара. 

28 червня 1919 року о 22-й годині Петра Болбочана розстріляли на станції Балин (нині на території Дунаєвецького району Хмельницької області). Там же, за півкілометра від станції, було поховано його тіло.

вул. Таращанська - вул. Армії УНР 

Армія Української Народної Республіки - збройні формування Української Народної Республіки у період з лютого 1917 по квітень 1918 та з жовтня 1918 по листопад 1920, створені на основі демобілізованих українізованих частин російської армії, українізованих частин австро-угорської армії («українських січових стрільців» та інших), формувань (військовополонених-українців Німеччини та Австро-Угорщини), колишніх військовополонених-галичан («січових стрільців») та загонів добровольців — «вільного козацтва» та інших. Брали безпосередню участь у боротьбі за незалежність України під час Перших визвольних змагань.

вул. Тельмана - вул. Ружного Михайла

Ружний Михайло (1898, Чернігівська губ., Остерський пов., Броварська вол., с. Зазим’я - 05.07.1920, Волинська губ., с. Перга) - стрілець 46-го куреня 16-ї стрілецької бригади 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР.
Брав участь в низці оборонних боїв, під час відступу українських військ з Києва. Під час одного з таких боїв козаки та старшини 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР (під командуванням полковника Марка Безручка) одержали наказ тримати оборону на лівому березі річки Уборть та затримати просування Червоної армії на захід.
Михайло Ружний, серед інших бійців дивізії, взяв участь в одному з найзапекліших боїв військової кампанії 1920 року - бій на річці Уборть, що безперервно тривав понад 48 годин. Українці змогли затримати просування більшовиків, однак, 6-та Січова стрілецька дивізія зазнала серйозних втрат: понад 40 загиблих та поранених бійців.
Михайло Ружний, відбиваючи ворожу атаку, одержав поранення несумісні з життям. Похований у братський могилі воїнів Армії УНР у селі Журжевичі, що на західному березі Уборті.

пров. Тупий - пров. Староміський

Пропозиція краєзнавців, давно подана до топонімічної комісії Броварської міської ради, але не врахована нею.

вул. Федорова - вул. Холодноярська

Холодний Яр - урочище на території нинішнього Чигиринського району Черкаської області. У гайдамацькі часи на території яру утворилась Холодноярська Січ. В історію Холодний Яр ввійшов також завдяки Коліївщині 1768 року на чолі із запорізьким козаком Максимом Залізняком і сотником Іваном Гонтою. Тут почалося найбільше повстання проти польської шляхти, якому Тарас Шевченко присвятив свою поему «Гайдамаки» та вірш «Холодний Яр».У часи перших визвольних змагань на території урочища виникла Холодноярська республіка - українське державне утворення, що боролось за незалежність України на початку більшовицької окупації. Подвиг холодноярців описували зокрема Юрій Горліс-Горський та Василь Шкляр. Холодний Яр став символом непохитної боротьби за українців за волю та незалежність.

вул. Фрунзе - вул. Ярмаркова

У старій частині міста Бровари здавна було урочище Ярмарковище. Досі поблизу колишнього урочища функціонує базар.

вул. Фурманова - вул. Костири Софронія

Костира Софроній Андрійович (1897, Чернігівська губ., Остерський пов., с. Русанів. Тепер с. Русанів Броварського району Київської області. - 11.12.1917, м. Київ) - молодший урядник 5-ї сотні Гайдамацького Гетьмана Сагайдачного полку Військ Центральної Ради.
Загинув у Києві в збройній сутичці з більшовиками - під час роззброєння червоногвардійського підрозділу.

вул. Челюскіна - вул. Зазимський шлях

Вулиця була шляхом на с. Зазим’я. Відповідно до давньої української традиції, запропоновано іменувати шляхом.

вул. Черняховського - вул. Петлюри Симона

Петлюра Симон Васильович.
З 1900 р. член РУП (1905 р. реорганізована в Українську Соціал-демократичну робітничу партію).У 1904 р. на конференції РУП у Львові виступив проти з’єднання з РСДРП. Працював на видавничій роботі. Був одним з провідних функціонерів української національно-демократичної революції: член Української Центральної Ради, голова Українського Армійського Генерального Комітету, генеральний секретар армійських справ. На початку грудня 1917 р., протестуючи проти пробільшовицької орієнтації керівники уряду В. Винниченка, пішов у відставку.
У січні-лютому 1918 грам. сформував Гайдамацький Кіш Слобідської України, боровся проти більшовицького повстання в Києві.
Під час Гетьманату був призначений керівником в Київське губернське земство і Всеукраїнський альянс земств, був заарештований.
У період повстання проти гетьманського режиму на початку листопада 1918 р. звільнений обраний до складу Директорії УНР.
З листопада 1918 грам. – Керівний Отаман Армії Української Етнічній Республіки.
На початку лютого 1919 р. став головою Директорії УНР. Можливість формувати особисте військо Петлюра отримав в перших числах 1919 р..
З листопада 1920 р. керував роботою екзильного уряду УНР у Польщі. Жив в Австрії, Угорщини, Швейцарії. На початку жовтня 1924 грам. оселився в Парижі, де організував газета тижневика «Тризуб» і продовжував дотримуватися прямі обов’язки голови Директорії УНР і Основного Отамана УНР.
25 травня 1926 р. його вбив анархiст Ш Шварцбард, який був агентом НКВС. Похований на цвинтарі Монпарнас у Парижі.

вул. Чкалова - вул. Броварської сотні

У 1649 р. в м. Броварах було створено Броварську козацьку сотню, яка як військове утворення проіснувала недовго, а як адміністративно-територіальна одиниця з такою ж назвою функціонувала тривалий час.

вул. Щорса - вул. Амосова Миколи

Микола Михайлович Амосов (народився 6 грудня 1913 в селі Ольхово, сучасна Вологодська область, затоплено Рибінською ГЕС – помер 12 грудня 2002 у Києві) – радянський та український лікар, учений в галузі медицини та біокібернетики, громадський діяч, академік Національної академії наук України (1969) та Академії медичних наук України (1993), лауреат Ленінської премії (1961), Державної премії УРСР (1978, 1988) і Державної премії України в галузі науки і техніки (1997). Директор Інституту серцево-судинної хірургії (1983 – 1988). Доктор медичних наук (1953).
Микола Михайлович широко відомий як письменник. Його повісті «Думки та серце», «Записки з майбутнього», «ППГ-2266», «Книга про щастя та нещастя» неодноразово видавалися у нас в країні та за кордоном.
За даними телеканалу «Інтер», у 2008 році він був визнаний другим після Ярослава Мудрого «великим українцем».

 Джерела використані для статті: ВікіпедіЯ, Академікgoogle.com/maps.