WTF?
     
Фатальні півтора кілометри: броварчанин Ігор Ковальський повертається до нормального життя

Понад вісім місяців тому місто Бровари та всю Україну сколихнув випадок, який ледь не забрав життя двадцятисемирічного броварчанина Ігоря Ковальського. В ніч на неділю 26-го листопада 2017 року автомобіль BMW пару разів переїхав хлопця та, зачепивши його одяг, протягнув постраждалого по дорозі з району будинку 21 по вул. Москаленка до перехрестя вул. Онікієнка та вул. Броварської Сотні. А це приблизно 1,3 км. Після цього автомобіль зник у невідомому напрямку, а водія до цих пір шукає поліція.  Про те, що Ігор виживе мали сумніви навіть лікарі.

Не покладаючи рук вони боролися за життя броварчанина, адже на тілі хлопця, в прямому сенсі слова, не було живого місця. Шкіра була зчесана до кісток, численні травми та переломи та велика втрата крові поставили тяжку задачу київським лікарям. 

Наразі Ігор вже в кращому стані, але лікування триває досі та продовжиться ще найближчі 2 роки. 

Журналісти видання "At Brovary" зустрілися з Ігорем Ковальським аби дізнатися, як проходить лікування, які його перспективи та що ж саме трапилось в ту фатальну для нього ніч.

- Ігоре, доброго дня. Ще трохи більше півроку тому в те, що ви виживете майже ніхто не вірив. Зараз ми раді вас бачити в бадьорому стані, посміхненним. Як ви себе почуваєте? Як проходить ваше лікування?

- Дякую (посміхається), почуваю себе набагато краще, ніж взимку. Наразі зроблено декілька операції по пересадці шкіри. Всі дефекти лікарі майже закрили. Залишилося ще відновити кістки, м'язи та сухожилля. У  мене була велика втрата шкіри, її здерто було асфальтом близько 30%. Найбільше постраждала грудна клітка та живіт. Для їх відновлення, а саме для пересадки, використовували свинячу шкіру.

- Кістки також сильно постраждали? Які є перспективи по відновленню опорно-рухового апарату?

- Так, трохи "поламало" мене. Ось, наприклад, в зап'ясті немає центральних кісток. Руку я відчуваю і праву, і ліву. Щоправда, в лівій руці немає двох кісток, тому доведеться ставити імплантат. Також сухожилля штучні буду робити. Треба ще ліктьову кістку на місце поставити, оскільки вона вискочила зі свого місця.  Мені ж спочатку взагалі хотіли руку ампутувати, але коли провели детальне обстеження та побачили, що я її відчуваю - все ж таки залишили. Плечовий суглоб ще стерся на передній частині. Під час того випадку також стерлися на ньому м'язи, тому, щоб поставити імплантат, потрібно їх наростити. Пощастило...

- Знаємо, що ви лікуєтесь в Києві. В нашій броварській лікарні таке лікування не проводять?

- Після того, як мене знайшли на дорозі, каретою швидкої допомоги мене було доправлено в реанімаційне відділення Броварської центральної районної лікарні. Я перебував в безтямному стані. Як розповідала мені моя рідня, яка весь час перебувала зі мною, в Броварах нічого мені не робили, я просто лежав. Але і відпускати в київську лікарню вони мене не хотіли, казали, що по дорозі помру. Загалом, ледве мене "вирвали" звідти. В Київській міській клінічній лікарні швидкої допомоги мені просто промили рани від асфальту. Потім перевезли мене до Центру термічної травми та пластичної хірургії, що в Києві по вул. Краківській, адже головний лікар там повідомив, що випадок схожий у них вже був і вони зможуть мене врятувати.
Зараз я лікуюсь та оперуюсь в Київському інституті травматології та ортопедії.

- Коли прийшли до тями, можете згадати? Як взагалі проходили перші дні після того трагічного випадку?

- Я час від часу приходив до тями, але не розумів, де я взагалі знаходжусь. Обличчя в мене було повністю перебинтоване, тому я не міг взагалі щось побачити. З цих причин складно сказати, коли саме остаточно "прокинувся". Пам'ятаю все уривками. Лише тижні через три, начебто, міг розуміти, що відбувається. Згадується, що зі мною тоді ще багато мама розмовляла. Я ж відповісти не міг, всі ці дренажні трубки заважали, адже мені довелося робити трахеостому, це коли трубку ставлять в гортань. Вже пізніше, коли це все повиймали, я зміг говорити нормально, тому стало трохи легше. Спочатку взагалі тяжко було: особливо коли лежав в палаті і було спекотно. Оскільки в приміщені, де я лежав, потрібна була стабільна температура, то встановили обігрівач. Медсестри поставили його навпроти моїх ніг (які теж були поранені та перебинтовані), тоді стало ще гірше. Я ногою намагався показати на пристрій, адже пояснити, що мені боляче, не мав змоги. Але санітарки не розуміли, що я хочу сказати, думали, що просто буйний пацієнт (посміхається). Все виявилося набагато простіше - мене зрозуміла сестра та відсунула таки обігрівач.Тоді вже трохи легше стало.

- Новина про ту трагедію сколихнула не тільки наше місто, але і всю Україну. Місцеві та центральні ЗМІ залишали в своїх публікаціях та репортажах банківські реквізити для допомоги в лікуванні. Деякі заклади навіть ставили скриньки та збирали кошти. Небайдужі люди в соцмережах робили такі собі пости-звіти. Ваша сестра також робила подібні звіти, завдяки яким ми всі дізнавалися про стан вашого здоров'я. 

Чи суттєвою була така допомога? Багато коштів вже пішло на лікування та реабілітацію?

- Так, звичайно. Допомагали, навіть, ті люди, який я не знав, просто побачили про біду, яка трапилась зі мною, та вирішили допомогти. Без їхньої  допомоги я б не вижив. В перший день на одні ліки треба було відразу віддати 20 тис. грн. І ця сума не включала різних лікарняних внесків, "оплати за роботу" лікарям та різноманітні дрібниці, які в наш час обходяться дуже дорого. Спочатку все купувалося на один день, адже не відомо було, чи доживу до завтра. Антибіотиків мені тоді багато кололи, адже тримали мене в штучній комі, аби я болю не відчував.
Загалом за ці 8 місяців на моє лікування витратили близько 300 тис. грн. Тому я вдячний всім цим людям, які підтримували мене та моїх рідних не тільки психологічно, але й фінансово та ЗМІ, які долучилися до даного випадку.

- Ігоре, розкажіть будь-ласка, що насправді трапилось тоді біля закладу "Золота Рибка", адже скільки людей, стільки і версій. "Свідки" говорять про бійку, яка і призвела до трагедії з вами.

Я деякий час працював в Польщі кухарем і приїхав в Україну, аби переоформити документи для подальшої роботи в Польщі. За декілька днів до від'їзду ми з друзями прийшли відпочити в сауні закладу "Золота Рибка". Нам сказали, що коли ми були в сауні, на вулиці біля закладу була якась бійка. Але хто з ким і що не поділив, я не був вкурсі. Вийшовши із сауни, я побачив, як якийсь, м'яко кажучи, нетверезий чоловік йде до своєї автівки. Я його особисто не знав, але впізнав в ньому чоловіка моєї колишньої сусідки.
Знаю, що він відбував покарання за ДТП, в результаті якого загинули дві дівчини. Тоді він перебував за кермом у нетверезому стані.

Я підійшов до нього та попросив не сідати за кермо в алкогольному сп'янінні. Кажу, ви ж на Торгмаші живете, краще пішки пройти. Чоловік мене спочатку облаяв, а потім почався той жах, який ледь не забрав моє життя. Він сів у своє авто та різко спочатку "газонув", що я аж відскочив в бік та впав на руки. Подумав собі, роби що хочеш, коли в голові "клепки" нема. Я хотів, як краще. І тут він почав рухатись та збив мене бампером. Я ще не встиг піднятися на ноги, він ще раз на повному ході наїхав на мене і я вже опинився під автівкою. Коли він почав рухатись з місця наїзду, я не зміг вибратись з-під автомобіля, адже у цієї моделі BMW була низька посадка. Я намагався під машиною тримати піднятою голову, аби не зчесати шкіру і на голові.

Невже він не помітив вас під автівкою? Чи спеціально не зупинився та продовжив рухатись?

- Не знаю, але якщо він другий раз наїхав на мене, то мав би побачити. Хоча я кричав і хлопці бігли за автомобілем та кричали йому, аби той зупинився. Тим не менш, він їхав далі. Як мені вже пізніше розповіли, то випав я біля зупинки "Бровари-1". Думаю, що якби не це, то він би ще й припаркувався в гаражі, разом зі мною. Я би там до ранку не протягнув, тому вважаю, що мені ще пощастило. Це відбувалось близько другої ночі, було темно. Хлопці на мої пошуки підключили знайомих таксистів. Ніхто і припустити не міг, що мене "занесе" аж за півтора кілометра.

- Щось відомо про цього водія? Відразу після випадку його було об'явлено у розшук.

- Чесно кажучи, не знаю. Поліція не особливо цим всім займається. Кому я там потрібен? А водій гуляв по Торгмашу, поки я в лікарні лежав, його тоді ще мої друзі бачили. Знову випивав собі... Одного разу, навіть, він з магазину пляшку пива вкрав, тому його поліція затримала. Тільки чому полісмени його провезли всього два квартали та відпустили, залишається невідомим. Як повідомили мені поліцейські, нікуди чоловік не дінеться. З їх слів було зрозуміло, що не могли взяти його під арешт через те, що невідома моя ступінь важкості пошкоджень. Коли мені вже дали інвалідність першої групи, то стало зрозуміло, що пошкодження серйозні. Мене мав оглянути їх медичний експерт, аби підтвердити діагноз. Але він був зайнятий всі три місяці та часу на мене в нього не було, так мені в поліції сказали.

Відомо, що водія BMW звуть Дерезенко Олексій, який в момент трагедії мешкав неподалік місця, де вас знайшли. Невідомо вам, чи з'являвся він вдома після трагедії?

- В Броварах він був деякий час, але зараз кудись зник. А так, не знаю, може десь переховується.... Знаю, що автівку залишив вдома. Жінка його говорить, що нічого не знає.

Ми знаємо, що перед поїздкою до Польщі ви працювали шеф-кухарем в ресторані "Limon", що знаходився в Броварах. В Польщі ви також працювали кухарем. Чи плануєте займатися цією справою після повного відновлення здоров'я?

- Мені подобається готувати, хоча освіти шеф-кухаря немає. Але якщо в мене вже нічого не вийде, то доведеться йти на якісь курси по IT-технології. Тим паче маю до цього хист. Не уявляю, куди ще можна влаштуватися з таким обличчям.

А вдома зараз готуєте?

- Так, якщо страва нескладна, або її можна зробити однією рукою: перемішувати, наприклад. В будь-якому випадку я можу готувати, це вже добре! Все ж хочеться скоріше одужати, аби вийти на роботу. Коли сидиш постійно вдома без діла, дах починає їхати (посміхається)

Повертаючись до трагедії, а саме до місця трагедії. Що ви можете сказати про заклад "Золота Рибка"? Адже багато хто вважає це місце м'яко кажучи неблагополучним. 

- Проти самого закладу нічого не маю. Тут все залежить від людей, які туди приходять. Якби я знав, що водій так зреагує на мої слова, я в житті й не заговорив би до нього. І якщо вже так дивитися, то все відбувалося вже на зупинці біля  "Золотої  Рибки", тому заклад тут взагалі ні до чого. В ньому працюють хороші люди і вони не винні, що на весь район це єдиний розважальний нічний заклад, куди періодично навідуються неадекватні люди.

Попри те, що сталося, Ігор Ковальский налаштований доволі оптимістично та сподівається, що врешті-решт зможе знову повернутися до нормального життя. Ігор зміг не тільки вижити, але і показати всім, що згуртованість заради однієї мети призводить до перемоги. В даному випадку мета - це життя! А життя, як кажуть, повинне бути прекрасне. Ігор Ковальський на це дуже розраховує.