WTF?
     
"Ювілейний гран-прі Сапсан 2016"

 7-го травня розпочався "Ювілейний гран-прі Сапсан 2016". Організатор турніру міжнародний спортивно-стрілковий клуб "Сапсан" проводив змагання на власному полігоні. Після реєстрації учасники мали змогу пристрілятися. Стрілки приїжджали з власною зброєю, але клуб надає можливість брати зброю в оренду (1 постріл з пістолета - 30 грн, з рушниці - 40). Деякі учасники змагалися всі три дні, хтось обирав один вид стрільби. Взяти участь можна було в змаганнях зі скиту, трапу, компакт-спортингу, мисливського триборства.

 У 1-й день змагань учасники показували себе в триборстві (кульова стрільба, гладкий ствол: кабан, що біжить - 6-ть пострілів з 35-ти м; коза, яка стоїть - 4-ри постріли з 50-ти м). Троє стрілків змагались у комбінованій мисливській  стрільбі за правилами FITASC (нарізний ствол: 100 м стрільба з 4-х положень, загалом 35 пострілів, 4-ри види мішеней; і 5-ть пострілів по кабану, що біжить з 50-ти м). На вільних майданчиках можна було потренуватися (трап, скіт, компакт-спортинг). Погода була жахлива: часто зривався дощ, було холодно, подекуди пориви вітру зносили рештки збитих мішеней до стрілків.

 Зауважимо, що комбінована мисливська стрільба за правилами FITASC в Україні не популярна. Дехто пояснює це дороговизною (один патрон коштує близько 50-ти центів, ще кілька років тому патрон коштував 12 центів). З іншого боку, для такої стрільби полігон має бути довжиною 100 м. Клуб "Сапсан" може запропонувати такі умови, тож організатори вирішили цьогоріч відродити в Україні стрільбу за правилами федерації.

 

 8-го травня продовжилось мисливське триборство та комбінована мисливська стрільба за правилами FITASC. Ми вирішили прицінитися, скільки коштує таке хобі в одного з учасників турніру.

- Моя рушниця (спортивна) не надто дорога - 80 тисяч (гладкий ствол), - говорить пан Віктор - десь тут є стрілок у якого рушниця коштує приблизно 120 тисяч гривень.

 

- А патрони?

- Дорогі. Коли мені було 16 років патрони коштували 95 копійок пачка, згодом 1 рубль 5 копійок, далі рубль двадцять, рубль сімдесят. Зараз мисливські коштують триста гривень - пачка. Ці (спортивні) ми взяли по 6-ть - один, сьогодні приблизно вистріляю 125 патронів.

- Один день, але ж ви тренуєтесь...

- У рік це захоплення обходиться мені (якщо не напружуватися, без рушниці), якщо тренуватися більш-менш, близько 80-ти тисяч гривень. Це ж і переїзди (я сам з Кобиляк Полтавської області), готелі. Не всюди полігони є. У Хмельницькому непоганий. Узагалі в Україні, мабуть, областей п'ять, які розвивають цей вид спорту, у Харківській, у Дніпропетровській трошки.

- Як ви прийшли у цей спорт?

- Так я ж мисливець більше 40-ка років. Знайомі покликали постріляти, тож у спорт прийшов рік тому. - Один з учасників нам сказав, що найдорожче йому обходиться стрільба з нарізної зброї на кілометрову відстань, адже один патрон коштує 10 доларів.

 Попри позитивні відгуки про клуб, "недоліки" все ж знайшлися, не завадив би гучномовець, вважають стрілки. Вони б дуже допомогли у випадку, коли учасник загубився серед великої кількості стендів, або втратив відчуття часу у перерві. Дивовижно, що над стендом продовжують літати пташки, адже не раз стрілки випадково влучали в живу мішень.

  3-й день змагань був днем краси. Погода нарешті встановилася і можна було отримати задоволення не лише від змагань, а й від мальовничих краєвидів, яких багато на території клубу. Але найбільше задоволення ми отримували від облич людей, жодної агресії - тільки радість від улюбленої справи й зустрічі зі знайомими. З'явилася нагода більше поспілкуватися з учасниками.

- Цей спорт уводить людей від того, щоб стріляти по живих мішенях: чи то полювати на дичину, чи то воювати, - говорить кандидат в майстри спорту, Олег Макодзеба. – Сюди можна вийти вилити всю агресію, при тому, що не страждають ані живність, ані інші люди. Це класне, веселе проведення часу. Окрім того, цей спорт дає впевненість, що ти зможеш постояти за себе, адже зараз таке в світі робиться… Мої малі - син і брат молодший уже вміють стріляти з рушниці.

 

- Скільки їм років?

- По пятнадцять. Сьогодні вони не приїхали зі мною, адже свята – поїхали провідувати бабусю з дідусем. Я сам мисливець з 12-ти років: разом з мисливцями ходив на полювання, брав участь у загонах, але зброю дають трохи пізніше. Батько бере на себе відповідальність, дає колись раз стрельнуть. Малий мій вже три роки ходить зі мною на полювання. Кожні вихідні, без пропусків – це задоволення. Вийшли десь у полі розвели вогнище, зварили юшку. 15 градусів морозу, а ми сходимо з розуму.

- Скільки вам обходиться це задоволення?

- Я не рахував. Мене батько вчив не боятися великих витрат, а боятися малих прибутків. Я стріляю професійно всього один рік.

 9-го травня відбулись медальні матчі з трапу й скиту. У третій день змагань ми вже звикли до пострілів, у нас, навіть, з'явились фаворити. Багато учасників привезли з собою групу підтримки - дружин, дітей. Але серед учасників нам траплялись і дівчата.

- Хто вас заохотив до стрільби?

- У мене тато стріляє, - говорить професійний стрілок, Ольга.

- Давно стріляєте?

- Три роки.

- З чого ви стріляєте?

- Тільки гладкий ствол.

- Полюєте, чи це тільки спорт?

- Зрідка полюю, але по мішенях стріляти мені подобається більше. Цікаво, але полювання - не моє.

 У третій день змагань ми також поспілкувалися з директором, засновником клубу "Сапсан", Кізьком Юрієм Андрійовичем.

- Ми виконуємо свої соціальні зобов'язання, у нас є безстроковий договір  з Управлінням освіти про те, що ми готуємо призовників. Також кожного року тут проводяться змагання, протягом року заняття тут і підсумкові змагання. Нам допомагає - Валерій Гелетей (управляння державної охорони), але усі заходи відбуваються на волонтерській основі. Немає бюджетного державного фінансування, це дуже важливо, адже за кожну копійчину від держави маєш відповідати перед прокурором, фінінспектором і так далі, починається: а ось цю копійку як ви поділили? Усе що ми зробили - усе власним коштом. За цей час було налагоджено виробництво боєприпаса, усі зараз стріляють моїм патроном.

- Які у вас плани на майбутнє?

- Один голландській зек якось сказав, що в його скромні плани на майбутнє (він уже досиджував свій термін) входять два банки й одна зберкаса - тобто йому цього вистачить, - сміється. - Уявіть собі: 20-ть років тому, ми відзначили мій день народження  (50 років), на

той час у нас були проблеми організаційні, зокрема з організації стрільби. МВД було категорично проти (через якісь особисті амбіції) того, щоб дозволити стріляти цивільним. Стріляти могли: військові, посадовці: поліцейські, працівники СБУ тощо, спортсмен або мисливець. Постійно губилось оце поняття - громадянин.

 Не менш абсурдна ситуація: у мене перша ліцензія була на дозвіл: придбання, ремонт, виготовлення, реалізацію зброї та боєприпасів. Але не на зберігання! До мене приходили і цілком серйозно переконували, що я не маю права зберігати зброю, адже, якби зберігання було дозволено, то на папері було б так і написано. Цю ідіотську ситуацію я не міг вирішити дуже довго. Перший замміністра (внутрішніх справ), Валентин Михайлович Недригайло пробував допомогти, але й він не зміг. Він порадив мені створити спортивний клуб на засадах громадської організації. До мене прийшла людина - я її назначив спортсменом, хвилина: ти пишеш заяву, я пишу погодження - людина вже спортсмен. І ми на цьому членстві років вісім існували. Згодом правила розмилися, зброю почали продавати будь-кому.

 Так ось 20 років тому засновниками клубу стали: Валентин Михайлович Недригайло; олімпійський чемпіон, Дмитро Монаков; гендиректор "Київміськбуду", Поляченко Володимир Авромович; ректор київського університету, Скопенко. Вони всі померли, їх вже немає. Я лишився один... Планую і наступного року проводити турнір, адже це необхідно. Ми в Україні (відпав Донецьк, Луганськ, Крим) найбільші, найкращі. Ми з України збирамо найкращих тренерів, тобто є система приємництва, наставництва. А якби ще знайти дитинчат перспективних, але їх мало знайти, потрібно створити для них умови, щоб вони розвивали майстерність. Тут потрібна участь держави. На нашій базі можна було б підготувати збірну такого рівня, яка легко перемагала у світових чемпіонатах.

 Покійний Діма Монаков був олімпійським чемпіоном, Юлія Василівна Клєкова (з поламаною рукою) - якщо на неї всі її медалі повісити й кинути в Дніпро то не випливе, - сміється Юрій Андрійович. - Найтитулованіша жінка-стрілець. Ми є офіційною базою підготовки олімпійців, у нас офіційно тренується збірна. Але вибудувати систему занять школи олімпійської майстерності  можна лише при підтримці міністерства, навіть не так - хоча б за відсутності спротиву, хоча би не заважали міністерства спорту й освіти. А в нас погляньте: міністерство спорту знов обіцяє розігнати-розформувати комітет. У мене цікава історія є з Табачником: підписує, зустрічаємося, дає добро, вирішуємо усі питання.

У цей час міністерство Освіти й спорту ділять навпіл, я приходжу до Сафіуліна, пояснюю ситуацію, що ми з Табачником домовилися, на що він відповідає: я нічого не можу вирішити, адже в мене крім кабінету, кулькової ручки нічого немає - міністерство поділили, кабінет мені дали, але бюджет лишився в Табачника. Потім Революція - немає Сафіуліна, і постійно когось немає, то міністерство об'єднали, то навпаки - гармошка. Якихось нормальних, правоустановчих рішень, щоб можна було працювати немає. Дивно, адже, здавалося б, якщо я вмію це гарно робити, то навколо мене мають крутитися ті міністерства, а не навпаки. Це нікому не потрібно просто. Спочатку думали створювати умови для військово-патріотичного виховання, спираючись на програму підготовки призовників, тепер її закрили, адже збираються існувати на контрактниках. Але знову ж таки, їх десь же мають виховувати. Людина може дізнатися, що полюбляє стріляти, якщо вона вистрілить. - Також Юрій Андрійович підкреслив, що ми живемо в такий час, коли люди мають вміти грамотно поводитися зі зброєю.

 Тим часом змагання добігли кінця. Зголоднілі спортсмени з нетерпінням чекали на фуршет, але нагородження затягувалося. Стрілки розбивалися на компанії та травили байки, подекуди доносився запах свіжого пива й коньяку.

- А що буде, як ми нападемо на стіл з харчами, - жартував один з учасників. Хтось діставав харчі з машини або купляв поїсти у місцевому кафе. Дехто їхав, так і не дочекавшись нагородження.

- Дівчатка, а принесіть нам бутербродів, - просили спортсмени офіціанток.

- Почекайте трошки, незабаром розпочнеться безкоштовний фуршет.

- Якщо ми ще почекаємо, то вже поїдемо. - Аж тут учасників запросили для нагородження. Усе було по-свійському, без пафосу та вступних промов.

 

 Під оплески присутніх переможцям було вручено грамоти, медалі, кубки й грошові призи. Після нагородження стрільці перейшли до фуршету. Змагання плавно перейшло у святкування. День добіг кінця, стрілки покидали територію клубу зарядившись позитивною енергією від самих змагань та спілкування. Сподіваймося, що задуми керівництва клубу справдяться й такі змагання будуть проводитися в Броварах постійно.