WTF?
     
Одна єдина – незалежна, вільна Україна! Як броварчани виборювали незалежність своїй країні

  Україна йшла до своєї незалежності довгі роки. Час цей був тяжкий, по вінця наповнений постійними протистояннями та боротьбою. Ледь не у кожному місті та селищі патріоти своєї Батьківщини підпільно, потайки виборювали незалежну Україну. Зрештою, так воно і сталося. Вимріяна, виколихана наша Україна стала вільною. Вже завтра ми святкуватимемо 25-ту річницю цієї зманеної події.

  Броварчани разом із усіма українцями долали цей тернистий шлях до незалежності своєї країни. Як палко вони жадали встановлення у місті української символіки. На жаль, про події у нашому місті, що передували незалежності, громадськості відомо мало. Історичні факти зберігаються переважно лише у пам’яті очевидців.

  Напередодні 25-ї річниці незалежності України ми підготували для Вас, наших читачів, історію боротьби броварчан за волю та свободу. Поділилася з нами своїми згадками про ті часи очевидиця усіх подій, борець за незалежність України Марія Овдієнко. Вона разом із іншими відомими громадськими діячами та активістами перебувала у самому вирі подій.

 Марія Григорівна Овдієнко (Обухова) — український громадський діяч, поетеса, видавець, краєзнавець та перекладач з Требухова. Марія є членом Національної спілки краєзнавців України, лауреатом літературної премії імені Грицька Чупринки, лауреатом премії імені В. Стуса. Вже більш ніж 20 років жінка очолює Броварське літературно-мистецьке об'єднання «Криниця». Вже давно рідною домівкою для пані Марії стали Бровари. У 2008 році жінка прийшла у дружній колектив Броварського краєзнавчого музею.

  На межі розпаду Радянського Союзу у Броварах утворювалися осередки національно-демократичних сил. Найвпливовішими серед них тоді були Товариство української мови ім. Т. Шевченка (голова Марія Овдієнко) та Народний Рух України (голова Іван Ольховський). Вони брали участь у всіх загальноукраїнських акціях.

  У Броварах виходила й одна із перших міськрайонних газет національно-демократичних сил – «Вісник Броварщини», – редактором якої був Іван Ольховський.

  На початку 1991 року у Броварах все ще працював міськком Комуністичної партії. Броварські комуністи відмовлялися визнавати ймовірність набуття Україною незалежності. Щосили вони боролися за прихильність виборців на всесоюзному референдумі. Броварчанам оголосили його результати на урочистих зборах до першої річниці суверенітету України, 16 липня. Тоді народ сказав: «Так» незалежній Україні. Того дня броварській молоді не вдалося підняти над містом синьо-жовтий стяг.

  Нарешті 24 серпня 1991 року Україна здобула омріяну свободу – позачергова сесія Верховної Ради УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України.

  - Усі основні події в той день відбувалися у Києві. 24 серпня ми очікували, що буде прийнято Акт, але не знали, коли точно це станеться. Гуртом ми пішли до Верховної Ради. Багато людей зібралося. Крім мене, з Броварів були Іван Ольховський, Валерій Середа, Олександр Анісимов (голова Української республікансько партії, – прим. ред.), Лідія Шусть, Валентина Ольшанська. Ми стояли біля Верховної Ради та скандували, щоб прийняли Акт. Хтось сказав, що треба молотись. Йшов дощ, а люди стали навколішки і почали молитися, щоб Бог послав Україні незалежність. І це сталося. Я пам’ятаю, як Василь Овсієнко просив у всіх автографи. Це був наш найщасливіший день, до якого ми довго йшли. Ця боротьба нас згуртувала. Ми знали, що попереду ще багато чого буде, – згадує найзнаменніший день у своєму житті Марія Овдієнко.

  На жаль, подібної лихоманки не було серед броварчан, які в той день не були під будівлею Верховної Ради. Трепет у серці від звістки про початок нового етапу в житті країни відчули одиниці. Ані свята, ані народного гуляння у Броварах не було. Новину про незалежність України броварчани дізналися з новин.

  Попереду був ще складніший шлях. Нова незалежна держава мала не розгубити свій потенціал і ентузіазм. «Новий народ нам ніхто не подарує. Потрібно, щоб змінилося не одне покоління. Не даремно Мойсей 40 років водив свій народ по пустелі», – додає пані Марія.

  26 серпня представники броварських демократичних організацій та депутати міськради виступили за одержання майна КПРС (Комуністичної партії Радянського Союзу).

 Бровари були першим містом Київщини, що змінило радянську символіку на українську. Вперше це сталося під час святкування Дня міста у 1991 році. Того дня над Броварами замайорів український стяг.

 На цю знаменну подію до нашого міста приїхав Левко Лук'яненко – відомий український дисидент, громадський діяч і політик. Був головою відновленої Української Гельсінкської Спілки. У Броварах Левко Лук’яненко виголосив радісну промову та привітав містян.

  Ось що розповіла нам Марія Овдієнко про той День міста:

  - На той День міста ми вирішили підняти жовто-синій стяг над Броварами. Це питання, на жаль, і досі викликає невдоволення зі сторони деяких осіб. У нас був оргкомітет, який цим серйозно займався. Був тоді головою міського виконкому Броварів комуніст Олексій Максимович Іщенко. Він виступав проти незалежності. Я його попереджала, що ми будемо підіймати прапор над міською радою і на щоглі. Побачивши, що він нам протистояти не зможе, на сесії депутати вирішили підіймати прапор. Для цього обрали Антоніну Яківну Теплюк (третій секретар райкому партії на той час, - прим. ред.), Миколу Костянтиновича Федоренка та депутата Зубченка. Ми не могли допустити, аби вони піднімали стяг.

  У День міста біля міськради вже збиралися люди. Олександр Анісимов запросив Левка Лук’яненка. Прийшов отець Феодосій. Ми одягли у вишиванки двох молодих дівчат і одного хлопця, підготували прапори, які мали підіймати. Іщенко вийшов на трибуни, виступив. Коли він сказав, що хоче надати право підняти прапор Антоніні Теплюк, я почала кричати «ганьба». Михайло Хай почав свистіти. Я у мегафон закликала людей йти до міськради, на щоглі підіймати прапор України. І люди пішли. Там виступили Іван Ольховський, я, Левко Лук’яненко, Олександр Дробаха. Отець Феодосій освятив прапор, а молодь його підняла. Як мені пізніше розповідав Олег Рожок, він підійшов до Івана Ольховського та взяв у нього один із прапорів. Четверо осіб піднялися на дах міськради та встановили прапор. Тоді всі дійсно раділи.

  Перед цим була дуже довга боротьба за символіку незалежної України. Почалося це 24 березня 1989 року, коли підпільно було проведено перші збори Товариства української мови імені Тараса Шевченка у Броварах. Марію Овдієнко було обрано головою товариства, а Володимира Шваба – секретарем.

  Того ж року організація влаштувала у Броварах масштабне вшанування пам’яті Тараса Шевченка.

  - 18 травня 1989 року  під забороною ми провели вшанування пам’яті Шевченка. Колись саме у цей день по дорозі з Петербургу до Канева прах Шевченка перебував у Броварах. Я запросила понад 20 кобзарів. Серед них був Андрій Бобир, Микола Будник, Михайло Хай, Степан Кабан, Микола Литвин. На той час це було диво. Я запросила також Віктора Мішалова, який жив тоді в Австралії. Сергій Куць пофарбував тирсу та прикрасив нею парк. Ми знесли багато рушників,  розвісили їх на каштанах. Рушники так гарномаяли крилами. Ми вперше принесли свічки. Це було просто фантастично. Кобзарі зі сльозами на очах казали, що бачили таке вперше, – розповідає пані Марія.

  На той час пані Овдієнко та Іван Ольховський мали ідею реконструювати сквер Шевченка. Найголовнішим завданням було замінити на щоглі радянські прапорці на жовті-сині. Однак це сталося лише на двохсотріччя Шевченка, у 2014 році.

  Зі слів Марії, нам стало відомо, що у сквері Шевченка мають бути встановлені пам'ятники, присвячені великому письменнику. «Кобзар має сидіти і грати на кобзі. Цей пам’ятник має нагадувати про кобзарів, які уціліли під час розстрілу українських кобзарів 1930 року в Харківському оперному театрі. Після того ці співці інкогніто виступили на п’ятницькому базарі у Броварах. Також мають бути скульптури літературних героїв Шевченка з броварської землі. Маленький постаменти Катерини з немовлям на руках. Пам’ятник народному меснику Варнаку, який з ножем в халяві вийшов із броварського лісу. Герої поеми «Сотник», події якої відбувалися у Гоголеві. Сотник, а поруч з ним – Настуся та Петро, які щойно вийшли з броварської церкви», – розповіла пані овдієнко про ще незавершені моменти у реконструкції скверу Шевченка.

  Проте навіть у незалежній України не всі бажають згадувати про ту боротьбу. Так, виставка на згадку про борців за незалежність України, яку готувала Марія Овдієнко спільно з Миколою Лисенком, була знищена.

  Як зазначила пані Овдієнко, Київська облдержадміністрація надіслала усім районним і міським держадміністраціям розпорядження Міністра соціальної політики. Згідно з документом, у кожному місті та районі мали бути відзначені борці за незалежність України. «У нас ніхто і пальцем і не поворухнув», – додала Марія.

  Таким був шлях броварських активістів за незалежність своєї Батьківщини. Складний, тернистий, але ми разом його подолали. Що ж, найбільші труднощі у нашого народу попереду. Головне – пам’ятати, як ми здобули незалежність. Адже без минулого немає майбутнього.

Фото з особистого архіву Марії Овдієнко