WTF?
     
У Броварах з'явився "Білий Кролик"

 Нещодавно на вулиці Київська, 234 відкрилась кав'ярня "Білий Кролик", про це стало відомо з соцмереж. Зокрема йшлось про те, що тут можна відвідати "смачнющої" кави та хорошого чаю. Також ішлося про те, що відкрили заклад два учасники АТО. Отже, ми вирішили завітати на каву й поспілкуватися з новими підприємцями, броварчанами, Олегом Тарасовим і Олександром Жуком.

"АВ" - Як давно ви відкрились?

О.Ж. - 30-го січня. Було відкриття дверей у старому закладі. Ми плануємо змінити тут інтер'єр.

"АВ" - Чому вирішили відкрити саме кав'ярню?

О.Т. - За час служби звикли до цього напою.

О.Ж. - Постійні недосип, нервування, тож випити кави було дуже приємно.

"АВ" - До якої кави ви звикли на службі?

О.Ж. - До тої, що люди передавали, нам привозили - заварну. Заварювати було ніде, тож ми її, просто, запарювали. Розчинну не пили (особисто я не пив зі студентських часів). Якщо каву дома роблю, то додаю якихось спецій.

"АВ" - У "Білому Кролику", який ваш улюблений напій?

О.Ж. - Найчастіше роблю собі капучино. Згодом плануємо варити каву на піску, каву зі спеціями. Будемо вдосконалюватись поступово. Не вийшло відразу зробити як хотіли.

"АВ" - Приміщення маленьке, це скоріше кава "на винос".

О.Ж. - Тут постійно був такий формат, проте ми хочемо зробити маленьку кав'ярню. У нас, доволі, затишно, немає шуму дороги. Плануємо організувати музичний фон.

"АВ" - Усе таки ви сподіваєтесь, що "проходняк" буде?

О.Ж. - "Проходняк" буде влітку. Зараз нас рятують "свої": друзі, знайомі, рідні.

О.Т. - Товариші по службі ходять, тобто "сарафанне радіо".

О.Ж. - Своїх людей приємно побачити, живемо в одному місті, але всі розбіглися у справах - поспілкуватися немає коли.

"АВ" - Що окрім напоїв можна заказати в "Білому кролику"?

О.Т. - Поки що, це пряники: сердечка, "міньйони", "сімпсони", які виробляє наша подруга. Можливо надалі самі щось спробуємо робити, але до цього далеко.

О.Ж. - Буквально вчора мені скинули посилання: родичі одного з атошників, який втратив ногу (з "десантури"), виробляють домашній зефір на продаж. Я думаю, треба буде з ними зв'язатися на предмет реалізації.

"АВ" - Тобто плануєте кооперуватися?

О.Ж. - Ми вже скооперувалися, - сміється, - як змогли.

О.Т. - І надалі плануємо співпрацювати зі знайомими. Наприклад, місцевий таксист замовить слово за кав'ярню своїм клієнтам, натомість у нас лежатимуть його візитівки на видному місці. Потрібно допомагати одне одному, по-іншому ніяк. До того ж, Бровари - маленьке місто, це ефективно.

"АВ" - Як ви вирішили об'єднатися та відкрити справу на двох?

О.Ж. - Після демобілізації зустрілися, (живемо в одному місті, хоча до війни не були знайомі) поспілкувалися. І у мене, і в Олега було прагнення зайнятись чимось своїм, зійшлися на кавовій точці. Намагались зробити її з нуля. Почали збирати кошти...

"АВ" - Тобто стартовий капітал ви назбирали?

О.Ж. - Позичили в кого скільки змогли. Почали працювати, але зрозуміли, що трохи помилилися. Ми починали з "кавобусу", стало питання, що його ніде буде ремонтувати, до того ж, ми фінансово прорахувалися, це була не та сума, на яку ми розраховували. Окрім того, в нього потрібно було вкладати дуже багато часу, не маючи досвіду з кавою. Дуже засмутившись, ми зовсім випадково натрапили на оголошення про цю точку. Вирішили скинутися тим, що мали орендувати приміщення й працювати, аби втілити ідею, яка була спочатку.

"АВ" - А що планувалось спочатку?

О.Ж. - Стаціонарна точка в зеленій зоні, з літніми столиками, з кавою, що готується при клієнтах, з відкритою кухнею. Зараз трудно сказати, потрібно підіймати наші конспекти. Передбачався зовсім інший зовнішній вигляд.

"АВ" - Зараз багато хлопців в АТО дещо розгублені, за час служби вони відвикають від мирного і життя й часто не знають чим би хотіли займатись після демобілізації. Чи довелось вам долати певний бар'єр, або навпаки ідея виношувалась давно, і ви відразу зайнялись справою?

О.Ж. - Складності були. Коли я повернувся, прийшов до свого офісу й не зміг там працювати. Я працював у галузі соціології (це наш перший бізнес-досвід), проте давно мріяв про щось своє, ще до служби. Коли повернувся, зрозумів, що дуже тяжко мені буде на когось далі працювати. Те, про що ви питаєте, залежить від самої людини. Багато хлопців повернулись на свої робочі місця, і все у них добре, дехто відкрив щось своє, або просто нове для себе. Є такі, що себе не знайшли, вони повертаються до частини. Один з наших побратимів, який з нуля створив велику компанію, перед демобілізацією вирішив, що не хоче більше нею займатися, а буде починати щось нове. Що тут можна сказати, треба шукати себе, пробувати, те, що подобається. Складно з грошима, потрібно шукати стартовий капітал, люди повертаються на роботу - а вона затягує. Намагаєшся відкласти кошти на розкрутку, не можеш правильно розподілити свій час.

 На цю точку, при тому, що вона працювала (ми прийшли майже на все готове), було витрачено близько двох тижнів, поки вирішились усі організаційні питання.

"АВ" - Як розподіляєте ролі, хто за що відповідає?

О.Ж. - У кого є час, той і займається нагальними питаннями. Сьогодні я свої обов'язки виконав, з'їздив за закупками. Завтра заміню Олега за барною стійкою. Я відучора тільки безробітний. Тобто спершу, коли ми тільки відкрились більшу частину виконував Олег.

"АВ" - Які камені спотикання вам зустрілися?

О.Ж. - З оформленням документів складностей не виникло, з орендодавцем нам пощастило. Складності виникли з постачальниками.

О.Т. - Потрібно було знайти якісну каву, хорошу кавову машину, смачні паніні для бутербродів, бажано за адекватними цінами. Довелось замислитись над меню: що робитимемо, у яких об'ємах, за якими рецептами, знов таки за якими цінами. У кожного була своя точка зору скільки що повинно коштувати. Є певні тертя в плані майбутнього ремонту. Але за півтора року ми навчились їх вирішувати. Тобто це робочий процес, просто ми раніше не стикалися з тим, щоб усе залежало лише від нас, мало того, потрібно й погоджувати рішення з людиною, яка має такі ж права. Але поки нам усе вдається...

О.Ж. - Окрім прав ще є характер. Сваритись одне з одним дуже не хочеться, добре, що за ці два тижні ми набагато краще навчилися знаходити спільну мову. Коли ми планували зробити точку з нуля, ми обговорювали варіанти, сходились на чомусь; а коли вирішили осісти тут стали виникати тертя. Тобто, коли не разом усе продумуєш від початку й до кінця, а виходиш з чогось готового - складніше, проте зараз стало набагато легше.

"АВ" - Які об'єми ви виконуєте зараз? Усе таки для об'ємів двох людей замало. Чи не плануєте ви в майбутньому збільшити робочий час, наймати працівників?

О.Ж. - Замислювались неодноразово. Робочих часів буде більше коли на вулиці трохи посвітлішає-потеплішає. Ми не погодили жодних конкретних дат, адже за два тижні ми не можемо спрогнозувати, що буде за місяць-два. Зараз ми працюємо "від клієнта", вивчаємо чого хочуть люди, якщо на позицію, яку ми ввели не має попиту два тижні - відмовляємося від неї. Або навпаки, трохи потеплішало, люди хочуть якусь позицію, проте ми до неї не готові. Так само з часом: кава, бутерброди - здається це не багато, але також займає час. Навіть пошук, коли один на зміні, інший - вивчає ринок. Як би ми мали досвід, було б легше, проте в нас його нема - тож нам цікавіше.

"АВ" - Де врешті знайшли постачальників?

О.Т. - У постачальників кави є десь склад поблизу Броварів, але їхній офіс у Києві. Паніні спершу закуповували в броварських виробників, але швидко відмовились, адже, знову ж таки, у Києві знайшли дешевші та якісніші за попередні. Пряники також київські. Хороша випічка у нашому "Терміналі", але ми ще не знаємо чи можливо робити в них замовлення. До того ж, там дорого, знову таки, ми хочемо щось цікаве, оригінальне. Який сенс купити в нас дорожче те, що можна купити деінде дешевше? У Броварах є якісна випічка за прийнятними цінами і можна було б замовляти, але ми поки утримуємось від співпраці з компанією через ідеологічні розбіжності.

"АВ" - Ого.

О.Т. - Так є фірма, яка виготовляє якісну продукцію, з якою можна було б налагодити зв'язок, але за нею тягнеться шлейф колишньої влади.

"АВ" - На що витрачаєте час окрім "Білого кролика"?

О.Т. - На книжки.

"АВ" - Що читаєте?

О.Т. - В основному пригоди, напевно не вистачило пригод, - посміхається. - Люблю фантастику. Останнє, що прочитав - цикл про далеке майбутнє Андрія Лєвадного: нові планети, відкриття, досягнення тощо. Мені таке дуже імпонує. Я цього автора часто читаю, хоча в нього проскакують місцями шовіністичні висловлювання, але я намагаюсь закривати на це очі, адже він добре володіє словом. Ще займаюсь спортом, коли були гроші ходив на боротьбу. Намагаюсь не забувати про програмування, щоб не втрачати навичок. Намагаюсь підтягнути англійську, це й для роботи знадобиться, і для життя. Хотілося б помандрувати Україною, адже у нас багато чудових місць.

О.Ж. - Останнє чим я займався, це планування цієї точки. Хоча спочатку я зайняв увесь свій вільний час, як тільки міг: працював в офісі, втупив в університет (з яким не склалося), пішов на курси підвищення Excel, шукав нові секції, де мені було б цікаво. Після того як я звільнився з офісу, певний час працював на деревообробному заводі: приносив, уносив, подавав, не заважав, - сміється - навчався. Там було спокійніше, чесно кажучи напросився на роботу. Чогось мені, зовсім, не хотілось робити соціологом, окрім того, давно мріяв попрацювати з деревом. Після зміни допомагав Олегу. Зараз бракує часу на щось ще і грошей, чесно кажучи. Проте я сподіваюсь, що згодом усе стане на свої місця, навіть, якщо ми самі працюватимемо через день, час для себе знайдеться.

"АВ" - Ким ви працювали раніше?

О.Т. - Ливарником, масажистом, громадським маркетологом. До цього я вчився на програміста, отже з кавою не був знайомий взагалі.

О.Ж. - Я соціолог.

"АВ" - Працюєте "від дзвінка до дзвінка", або можете закритися раніше, якщо людей немає?

О.Т. - Графік є графік. Потрібно думати про те, що клієнт повинен звикнути до думки, що тут є точка відкрита з 8:00 до 20:00, і колись йому обов'язково буде "по дорозі з нами", бігаючи десь у справах, людина все одно згадає, що тут продають смачні чай і каву.

"АВ" - Встигли вжитися в роль підприємців?

О.Ж. - Після служби все сприймається простіше, ми були й на більш відповідальних ролях, і навантаження було більшим, якщо дивитися з цього боку - тут легше. З іншого - на службі за тебе приймались рішення. У будь-якому разі зараз цікаво: приймати, рішення, щось робити самому, ризикувати

О.Т. - Зверхвідчуття себе бізнесменами немає, тобто планів на "Brabus", "Lexus" не будуємо, - сміється. - Звісно не можна порівнювати військові відповідальність і ризики й цивільні. Це робота, робота на себе.

 "АВ" - Як давно ви повернулися?

 

О.Т. - Я на початку літа, Саша 1-го вересня.

"АВ" - Швидко адаптувались? Можливо досі адаптуєтесь?

О.Т. - О, ну ключовий момент це Дебальцівський котел (зараз як раз річниця). Зараз ці спогади повертаються, хоча я, можливо, не найактивнішу участь приймав, але втрата товаришів, напевно, завжди буде згадуватись. Коли передивляєшся світлини з тими кого вже нема, незалежно від того, які  у вас були стосунки - непросто. Приходить розуміння процесів, які відбувались, кому це було вигідно, тобто все з часом приходить.

 Є люди, які дійсно цілодобово сиділи під "градами", під артилерією, потім рукопашна зі штик-ножами й саперними лопатками - їм досі складно адаптуватися. Хтось у полоні побував, тобто, у когось спогади страшніші за наші. Але все залежить від людини, напевно. Мені адаптуватися було не надто складно. Складніше дивитися, як зараз усе штучно затягується.

О.Ж. - У мене адаптація закінчилась минулого місяця. Коли я повернувся, мене страшенно виводила "показуха". Занадто багато зайвого потрібно людині, проте потреби як такої немає. У відносинах, у спілкуванні, у взаємодії одне з одним. Наприклад, одяг - людина вдягається як папуга, щоб показати себе, теж саме й у спілкуванні - багато "понтів", за якими людину не видно. І це усюди: на роботі, на вулиці.

 "АВ" - Можливо ви надто суворі, що ж тоді робити в молодості, як не "понтуватись" серед іншого?

О.Ж. - Можливо, просто раніше це мені не впадало в око, зараз я бачу, як люди витрачають час на кітч...

О.Т. - На пусті задачі. Дивно, але часто більшість не хоче займатися тим, чим хоче займатися. На це важко рішитися, але з іншого боку - ти сам будуєш своє життя. Краще спробувати та прогоріти, і тут собі вже не дорікнеш, зробив, що міг. Можна ж усе життя картатися, що навіть не спробував.

О.Ж. - До того ж лінощі, виправдання себе. Я також себе виправдовую, проте зараз ставлюся до себе набагато суворіше ніж раніше. Також втомлювався на роботах, проте намагаюсь рухатись уперед.

"АВ" - Скільки вам років?

О.Ж. - 26.

О.Т. - 28.

"АВ" - Якщо ви хочете робити не просто каву на виніс, а створити затишну кав'ярню, потрібно докласти зусиль. Чим будете "брати" клієнта?

О.Ж. - Хочеться створити затишок. Найперше - ремонт, зовнішнє оздоблення. Знову ж таки, Саша пропонує зовні завісити брезентовим покриттям, або оракалом. Я пропоную пофарбувати, зняти старе покриття й просто додати кольору. Буде грати легкий рок. Тут поселиться живий кролик...

"АВ" - Звичайний або декоративний?

О.Т. - Маленький декоративний.

О.Ж. - Ні - великий, - сміється Олександр. - Ось ще один привід знайти компроміс.

"АВ" - Хто вигадав таку назву? Чому саме "Білий кролик"?

О.Т. - Я не знаю, поясни.

О.Ж. - А я вже, навіть, і не пам'ятаю, - сміється. - Вона нам сподобалась.

"АВ" - Які плануються, або вже діють акції?

О.Ж. - Зараз діє акція "Приведи друга". Людей було дуже мало. Про те, що цей заклад належить атошникам знали лише "свої", було якось незручно робити на цьому рекламу. Думали це використати пізніше, можливо після ремонту, але людина, яка нам допомагає, розповсюдила це раніше. Виник ажіотаж, який здивував нас самих.

О.Т. - Зважаючи, що людей було мало, придумали акцію "Приведи друга", кожному клієнту ми даємо свої контакти, якщо до нас приходить людина з нашою візитівкою, то отримує знижку 20%. Також у нас є знижка 50% для побратимів: учасники АТО, афганської війни, якщо учасникам Другої світової можна вживати каву, на них знижка також розповсюджується. Вчора у нас з'явилась "Підвішена кава", заходив волонтер, який започаткував традицію. Він сплатив за каву наперед, коли до нас завітає учасник бойових дій, ми зможемо пригостити його безкоштовно. Вчорашній клієнт сам запропонував заплатити наперед, йому це приємно. Запускаємо стандартну акцію "Сьома чашка - безкоштовна".

"АВ" - Я бачу у вас чай у пакетах...

О.Ж. - Люди різні заходять, хтось хоче посмакувати, а хтось - швидко зігрітися.

О.Т. - Але, звичайно, ми під усіх не підлаштуємось. Наприклад, розчинну каву ми не будемо продавати, а зробити якийсь простенький чай - що ж тут страшного?

"АВ" - Чаї "складніші" плануєте робити - "мате", "пуер"?

О.Т. - Ох, ну "пуер"... з цими чаями потрібно суворо дотримуватись температури, це поки не для нас. Потрібно буде спробувати, подумати, вивчити питання. Це дуже цікаво, але поки не будемо за це братися. Тут потрібно бути обізнаним.

О.Ж. - У планах є продаж кави звареної на піску. Але під це необхідне місце, тобто це поки плани. Розумієте, у нас усе вийшло більш нахраписто, ніж хотілося б. Ми взялися за цю точку й запустились, а по ходу продумуємо, як і що вдосконалити: акції, вивіски, заїзд. Ще навіть є сумніви, чи вдале це місце, тобто це не центр, але поруч дорога, отже час покаже.

О.Т. - Ясно одне - відступати ми не будемо. Зробимо все що від нас буде залежати, щоб досягнути результату.

"АВ" - За який проміжок часу плануєте повернути вкладені кошти?

О.Т. - Було б добре, якщо за 3-4 місяці. Можливо півроку.

"АВ" - Зараз ви будете просто повертати, і вже за півроку можна очікувати якогось оновлення, або й надалі вкладатимете?

О.Т. - Ні, так довго ми не будемо зволікати, ремонт плануємо зробити в березні-травні.

"АВ" - Власноруч?

О.Т. - Друзі допоможуть, але перш за все розраховуємо на власні сили.

"АВ" - От і добре, тоді зустрінемось з вами після ремонту.

О.Т. - Обов'язково.

Отже, навесні ми завітаємо до "Білого кролика" ще раз, аби дізнатися як ідуть справи у молодих підприємців.