WTF?
     
Свіжі фейки від Новоросії

 29-го січня українці вшановували пам'ять загиблих під Крутами бійців (1918 рік). Цьогоріч їх називали першими українськими "кіборгами", адже беззаперечна жертовність, нерівність сил і героїчне втримання стратегічних об'єктів - очевидні в обох випадках. Нещодавно в нашому місті, у рамках декомунізації, вулицю Плеханова було перейменовано на честь одного з учасників бою під Крутами, Аверкія Гончаренка.

 Видатні "новороські історики" вже поквапились назвати військового есесівцем. Одним з перших обурилось інформагенство News-Front з посиланням на "місцевих жителів". І тим і другим хотілося б нагадати, що А. Гончаренко відомий не лише службою в дивізії СС "Галичина".

 Аверкій Матвійович народився 22 жовтня 1890 р. у с. Доценки на Полтавщині. Юнаком  вступив  до Чугуївської військової школи, яку закінчив з відзнакою. Служив у 76-му піхотному Кубанському полку. З початком Першої світової війни командував сотнею, а з вересня 1915 року – батальйоном. У грудні був тяжко поранений і перебував майже рік на лікуванні в київському шпиталі. За заслуги нагороджений Хрестом святого Георгія з мечами. 1916 Гончаренка А. М. призначають викладачем тактики, топографії та фортифікації столичної школи прапорщиків, він стає командиром її першої українізованої сотні, незабаром отримує звання капітана.

 Після Лютневої революції А. Гончаренко здійснює українізацію школи прапорщиків і добивається  зміни її назви на Першу Юнацьку Військову школу імені Б. Хмельницького. У квітні 1917 року він бере участь у підготовці Першого військового з’їзду, скликаного Центральною Радою 5 травня у Києві. У липні - стає курінним командиром школи у званні  сотника. Школа була укомплектована  учнями колишніх російських військових шкіл, з мінімальною освітою в 6 класів. З них сформували Юнацький курінь, який складався з 4-х сотень по 150 юнаків та з 20-ти старшин.

 23 грудня 1917 р. Юнацький курінь, з озброєнням у 16 кулеметів, зайняв позиції під Бахмачем, де прийняв перший бій із більшовицькими інтервентами. У січні 1918 року курінь під командуванням А. Гончаренка відступив від Бахмача до станції Крути, куди 27 січня підійшла йому на допомогу Студентська сотня. Цей військовий підрозділ був сформований лише за кілька днів. Складався він з 130 вояків-старшокласників та студентів  київських ВНЗ. Напередодні їм видали старезні рушниці без патронів і некомплектні мундири й валянки. Останні при січневій відлизі промокли так, що в них неможливо було бігти, і через те багато стрільців потрапило в полон.

 Зранку до вечора 29 січня тривав бій. Атаки більшовиків було відбито завдяки укріпленням, заздалегідь побудованим за наказом А.Гончаренка. Коли ворог побачив, що навальними атаками крутянців не розбити,  почав їх оточувати. З кількократною чисельною перевагою більшовики могли взяти оборонців у кільце, але, знову ж таки, сотник дав наказ пробиватися до потяга, що стояв позаду, за два  кілометри від Крутів. Це рішення врятувало військову групу. Коли посутеніло та скінчилися патрони, Гончаренко А. М. дав наказ відступати до потяга. Цього дня Юнацький курінь втратив 250 стрільців і 10 старшин. Студентська сотня втратила 30 стрільців, які при відступі заблукали в темряві та пішли на освітлену станцію Крути, вже зайняту більшовиками. Юнаків захопили в полон і після тортур стратили.

 30-го січня вцілілі вояки повернулися потягом із Крутів до станції Бровари, де зустрілися з командиром Слобідського Коша С. Петлюрою і за його наказом повели наступ на «Арсенал» у Києві. Відвага і стійкість молодих людей затримали наступ окупантів. Завдяки цьому Січові  стрільці під керівництвом Євгена Коновальця разом з іншими військовими частинами –  прихильниками  Центральної Ради, змогли придушити більшовицьке повстання в Києві.

 Поховали загиблих юнаків у березні, після визволення Києва, на Аскольдовій могилі. Сотник Гончаренко впізнав серед закатованих свого брата, хлопця прокололи багнетами. Сам командир так коментує ті події та її учасників: "Вони прекрасно тримались у критичних хвилинах під час боїв, охороняючи  доступи до Бахмача…, а вже в бою під Крутами – це був шедевр витривалості. Навіть трагічний відворот з-під Крут відбувся так тихо і спокійно, що можна було тільки дивуватися дисципліні цих молодих і надійних юнаків… Можна тільки жаліти, що цим юнакам не довелося командувати частинами армії Української Народної  Республіки, що багато із них передчасно положили своїми головами, рятуючи честь тих, які ховалися за різні кадрові посади. Потім цю школу, що ще з неї було залишилось, було включено до Армії УНР».

 У 1943 році 53-річний Аверкій Матвійович вступив до лав дивізії "Галичина", як один із перших старшин Армії УНР. Він переважно вишколював молодих вояків у запасному полку. Після Другої світової війни перебував у еміграції в США, де й помер 12 квітня 1980 року на дев'яностому році життя.

 Тривалий час історія переписувалась не на користь нашої держави, той же бій під Крутами довго замовчувався. Звинувачувати А. Гончаренка у боротьбі проти радянщини все одно, що прирівнювати націоналістів з нацистами. Новоспеченим експертам з української історії хочеться нагадати, що західна Україна завжди вважала радянську владу окупаційною і боролась з нею всіма доступними методами.

 

 Стаття підготована за матеріалами: News-Front, Новороссия, ВікіпедіЯ, ресурсів faqukr.ru, Княже місто, соцмереж.