WTF?
     
Броварські вітання на передову

 4 листопада волонтери Броварів та району вирушили в зону АТО, аби привітати наших захисників з Днем збройних сил України. З чим їдуть до бійців люди з тилу? З чого складається волонтерська робота? Які потреби, які сподівання, яким чином координується робота та, власне, хто вони такі - броварські волонтери? Відповіді на ці питання ми шукали біля Зеленого намету. 

- Ось-ось волонтери вирушають у путь, чого бракує? - питаємо в пані Раї.

- Звісно, ліки: противірусні; носові та очні, проти нежиті, очні (хлопці стоять в караулах при холодному вітрі, у них часто запалюються очі). Вони часто хворіють, в окопах дуже холодно, волого. Військові кажуть, що Міноборони не видає протизастудних ліків.

- Ми не в змозі покрити всі потреби, - додає пані Світлана. - Є речі особистого користування. Ті самі вушні краплі, лише одна людина ними має користуватися, те ж стосується білизни. Донедавна за нормами забезпечення надавався 1 комплект білизни (зараз трішки змінилося), 1 комплект форми на півроку. Було, навіть, таке, що один комбінезон видавався механікам, які ремонтують техніку, на півроку.  Уявіть, людина, що борсається у мастилі, мазуті кожен день, не має у що перевдягтися, щоб елементарно випрати одяг. Ладно форма, бувають бойові дії, буває затишшя; одні ближче до фронту, інші - далі. А тут день у день у бруді, з технікою. Отже, один комплект віддаєш людині, це тільки особистого користування, а часто потрібно два: колись намок, колись забруднився. Часто солдати потребують шапок та рукавиць. Останні, просто, "горять", коли будуються бліндажі тощо, вони щезають пачками. 

 У зоні АТО цигарки, шоколадки й хороша кава, як валюта. Там необхідне сухе пальне, на одній таблетці можна скип'ятити 3 чашки чаю. Ніби небагато - 13 гривень, але це важливо. Тобто необов'язково приносити на тисячу. Ми керуємось висловом: зі світу по нитці - голому сорочка. 

  

- Нам дуже допомагає Храм Покрови Пресвятої Богородиці, - додає пані Рая. - Священнослужителі минулої зими закупили комплекти теплі - бушлати й ватяні штани. 

- А щось везете від мишей? Зараз там навала.

- Звісно, без цього ніяк. До хлопців, які перебувають у землянках ми веземо засоби, від яких гризуни висихають і не смердять, бо, ви ж розумієте, який запах, коли миша здохла під дерев'яним піддоном, як її дістати? Тож ми й про це подбали. Актуальною є тепла білизна. Зараз наші волонтери поїхали до Требухова, подивимось, що там назбирали. Ми позавчора спакували те, що зібрали самі. 

Звідки берете автівки для поїздок?

- Звертаємось до голови міста, він домовляється з місцевими бізнесменами, у яких є свій гараж. Наприклад, минулої зими вони нам давали фуру, яку ми заправляли й завантажували 5, 7 тон за раз, що люди несли, те й везли. Якщо таких великих об'ємів нема, хлопці возять власними  "бусіками" з причепами. Зараз ми намагаємось відправляти все "Новою поштою", дешевше виходить, адже бензин дуже дорогий.

- На сьогодні у соцмережі анонсовано збір з випічки, як це зрозуміти?

- Є у нас Кухарська сотня, якою займається Юрій Закревський. Це "спеціальні", - сміється - бабусі, молоді жіночки, яким ми роздаємо, коли є що роздавати, цукор, борошно, горіхи (взагалі-то ми працюємо лише у суботу-неділю, але через те, що намічена поїздка, чекаємо на вироби від наших кухарів сьогодні). Пироги, кекси, рулети, вареники - усе веземо. Бабусі в нас просто чарівні

 

- Здається раніше Зелений намет "працював" увесь тиждень? 

- Так, але зараз стоїмо лише у вихідні, адже людей, які щось приносять стало менше. Люди вірять у те що там перемир'я, ми інколи за день можемо піти з порожніми руками.

- Як ви знаходите людей для співпраці, взагалі, як організовується робота?

Ми стоїмо тут другий рік. Поруч на ринку є бабусі, які самі зголосилися допомагати, з принесеної сюди пряжі в'яжуть рукавички з двома окремими пальчиками (великий й вказівний). Кидаємо клич на Фейсбуці. Між собою спілкуємось: сусіди, родичі, знайомі. Таким чином зібрали команду домашніх волонтерів. Дуже багато людей байдужих.

- Чи співпрацюєте ви з центральною владою? Ви кажете, що бракує ліків, теплої білизни тощо, хоча на сайті викладені світлини з коментарями, що ці речі вже зібрано. Я розумію, що потреба є завжди, але ж група людей не може осягнути не осяжне без підтримки.

- З місцевою владою перетинаємось. Зараз ми робимо одну палату для "Нодус"...

- Так, але не можливо кільком волонтерськім групам забезпечити всіх воїнів АТО...

- Звичайно. У волонтерів є свої підопічні. Наприклад, у нас це 128 батальйон, 25-й, 11-й, там несли службу броварські хлопці. Ми першого разу були там, і як взяли їх під крило, так і до сьогодні їм допомагаємо.

- Чим вам допомагає влада?

- Може заправити машини, зараз надає будівельні матеріали для облаштування палати. Звертаємось до влади часто. Наш організатор іде на пряму чи до Сапожка, чи до місцевих депутатів, вони допомагають матеріалами, грошима. Хлопці звертаються до нас, наприклад, по берці, там же такі берці неможливі - на початку літа ще їх носили, з того часу не міняли. Якщо вистачає в нас коштів, самі купляємо, ні - просимо у влади. Звісно, таких грошей як раніше, ми не збираємо вже, але, навіть, зараз хлопці просять і форму, і берці, і білизну, і окуляри, і рукавиці, і "розгрузочки" (жилети з багатьма кишенями). Буває так, що одягаємо людину повністю. 

 

- Про місцеву владу я зрозуміла, чи допомагає - центральна? Усе ж таки неподалік столиця, волонтери й держава зовсім поруч. Чи збираєтесь на якісь наради, летючки?

- Ні, якщо виникають проблеми, звертаємось до місцевої влади. Мер надав нам офіс, спочатку біля "Прометея", де розташовується Самооборона. Згодом нас звідти попросили й перевели до податкової, де був 4-й ЖЕК в одноповерховий барак. Там добре, тепло, стоїть холодильник, адже іноді приносять сало, масло тощо. В одній кімнаті дівчата плетуть кікімори, сітки. Це і є наш центр. 

- Як знаходили людей, які цим усім займаються: печуть, плетуть, в'яжуть?

- "Сарафанне радіо" традиційне та в мережі. Ми починали сітки в'язати тут, просто неба. Хлопці нам зробили рамки, ми їх ставили поруч з наметом. До нас підходили небайдужі, поступово сформувався колектив наших дівчаток (хоча є і хлопці), тепер вони окремо займаються цим
(у них є ключі, хто коли може, виконує свою роботу), а ми продовжуємо на наметі стояти: збираємо, перебираємо, адже іноді несуть зовсім непридатні речі, фасуємо, запаковуємо.

 Харчі передаємо в Кухарську сотню (яку скеровує Ю. Закревський). Люди вдома сушать борщові та супові набори, роблять енергетичні батончики (вівсяні хлоп'я, горіхи, варення викладають у форми й запікають у духовці). Тобто, організовується все, якось, само.

- Чи координуєте свої дії з київськими волонтерами?

- Так. Нам хлопці з "Правого Сектору" давали минулої зими теплу білизну (до речі, пристойну). У нас були протигази, ми з ними поділилися. Усе спілкування відбувається у Фейсбуці. Обговорюємо, хто де якісно й недорого скуповується. 

- Як ви потрапили до волонтерської групи Зелений намет?

 

- З Майдану, у профспілках (з 22 листопада) була волонтером на кухні. Після Революції Гідності побачила цей намет й принесла упаковку шкарпеток. Але людей тут не знайшла, згодом дівчатам говорю, я приходила, нікого не було, з тими шкарпетками блукала...Тоді виявилось, що бракує людей, тож, я зголосилася стояти на наметі. 

 Я живу у Броварах, а після Майдану їздила в госпіталь на "Лесі Українки", де були хлопці, які потрапляли до лікарів після перших бойових дій на Донбасі. Там чим могла допомагала, а потім перейшла сюди. Так і з іншими - люди підходять, питають: чим я можу допомогти? У нас є жінки, які вдома шиють труси з принесеної тканини. Одного разу, - сміється - принесли фланель дитячу, шили труси з маками, слониками. Є в нас майстриня, яка покроїла тканину, і жіночки вдома пошили готові вироби.

- Скільки волонтерів рушає на Схід, як плануєте ділити зону АТО? - питаємо у Панів Світлани.

- Загалом, плануємо об'їхати всіх броварчан, кому й раніше допомагали...

- Тобто своїм підопічним?

- Так, адже ставити за мету - глобально об'їхати лінію фронту, наразі, дуже важко. Розумієте, хлопці всі свої, але було б що везти. Люди вважають, що триває перемир'я, такої активної допомоги, як була немає. Тож кожна група волонтерів виїжджає до своїх підопічних. Але ви ж розумієте, якщо ми побачимо хлопців з іншого регіону, які будуть потребувати чогось, що в нас буде, ми не залишимо їх без уваги. Багато залежить від обстанови на Сході, коли було загострення, ми розуміли, що не в змозі об'їхати заплановані пункти. Тоді ми доїжджали до першого місця призначення, там розвантажувалися повністю, аби не наражати екіпаж на небезпеку, а хлопці, до яких волонтери не доїхали вже самі вирішували, коли їм зручно забрати речі та харчі.

Зазвичай втрьох їздять: Саша, Оксана й Руслан - волонтерська група Зелений намет. Цього разу їде багато волонтерів: група Віталія Корнета, наш намет, Сергій Юрченко, Красилівська самооборона, Олександр Мартинов, Наталя Кривобок, Олексій Максак. 

 Ми хочемо привезти хлопцям вісточку з дому, аби надихнути їх, показати, що ми про них не забули. Хтось перегорів, хтось шукає додаткову мотивацію, але ми не кинули цієї справи, ми пам'ятаємо, що вони роблять для нас. Вони там для того, щоб усі інші могли займатися своїми справами: родинними, робочими, навчальними - якими завгодно. 

Як ви потрапили до Зеленого намету?

Випадково. Я живу на Торгмаші, коли добираюся до Києва, їду 327-ї маршруткою. Це був період, коли кожен шукав свою якусь групу, треба було щось робити...

- Коли саме це було?

 

- Рік тому. Спершу я їздила на "Чернігівську", де була Волонтерська сотня, возила речі туди. А потім, може це прозвучить смішно, подорожчав проїзд. Я збагнула, що "проїжджую пачку цигарок", яку могла би передати. Почала шукати в Броварах. Одного разу випадково сіла на 411-ту й побачила, що тут стоїть намет. Другий раз навмисно приїхала, привезла, здається, кілограм макаронів і чотири півлітрові банки малинового варення. Тут стояв Юра Міроненко, я все віддала. У мене проблем з довірою не було. А згодом, я зрозуміла, що потрапила в правильну організацію. Дуже знаковою стали події пов'язані з "дебальцівським котлом".

 - Ми перекривали пост ДАЇ на Биковні, коли хлопці почали нам телефонувати, - додає пані Рая -  було протистояння волонтерів з правоохоронцями. На кожного з нас було по п'ять міліціянтів. Мене щільно обступили хлопи, я кажу: Боже, стоїть перед вами метр п'ятдесят бабушка, ви - амбали здоровенні, мене тримаєте. 

- Від когось із дівчат, - говорить Світлана - я почула, що хлопці розуміли, що завтра може й не настане, і вони подзвонили Оксані. Це не передати словами. Коли в можливо останні хвилини бійці звертаються до свого волонтера, це так.., - дівчина намагається підібрати слова, і її очі наповнюються слізьми - це викликає бурю почуттів. 

Я можу не знати біографічних даних членів нашої групи, але усіх люблю й поважаю. Я знаю одне - це супер-люди: вони не лишилися вдома, могли сміливо займатися своїми справами. В мене також був такий період, коли я у зв'язку з роботою, сюди десь місяць не приходила, зовсім не було часу. І я себе зловила на думці, що люди, які лишаються осторонь... я їх можу зрозуміти. Ти війни не чуєш, не бачиш, відвернувся собі за тою роботою - тихо, спокійно, нащо це переживання? Потім зрозуміла, що я так не можу.

 Навіть коли не виходило матеріально підтримати, я все одно записувалась на чергування. Як тільки накривала зрада, - посміхається - відразу сюди (було колись три дні в тиждень, ну пару раз, мабуть, під час загострення), приходиш - через 15 хвилин, як рукою знімає. 

 Тут трапляється багато позитивних історій. Є в нас підопічний, в якого немає батьків. Йому посилки передавала колишня теща. Ми думали, що то його мама, бо вона ж збирала пакунки "синочку". Коли хлопець повернувся, він прийшов нам подякувати, адже отримав усе. Це дуже надихає. 

- Хто координатор Зеленого намету?

- Оксана Савоста.

 

- Нащо вам автомат?

- Привернути увагу. Часто молодь підходить. Колись підійшли мама з курсантом Суворовського училища. Мама ж просила: ну покажи-покажи, щоб трошки попишатися, - посміхається. - Три секунди, ми й сказати нічого не встигли - автомат розібраний. Так само й зібрав. Ми у німому захваті дивились майстер-клас. Автомат людей зацікавлює, поки збирають, щось запитують. Але ж не тільки ми видаємо інформацію, а й з нами діляться. Люди дуже різні, є позитивно налаштовані й навпаки. 

- На що сердяться?

- Дехто говорить так: якби ви тут не стояли, - говорить пані Рая - війна б давно закінчилась. 

- Ого!

- Так, є в нас свої сепаратисти, луганські переселенці, які підходять і на нас, що завгодно кажуть і в бійку лізуть.

- Є ті, кому просто хочеться поговорити, - додає Світлана. - Ми їх уже знаємо. Пару раз було таке, що я питаю: ви хочете просто поговорити? А мені люди кажуть: а поговорити можна? Один чолов'яга години дві зі мною розмовляв, під кінець спілкування, запитував: що вам треба, що про вас розповідати?

 Було таке, що ми стоїмо, перекушуємо, а підійде бабуся і закидає, які ми погані, бо самі їмо, а солдатики голодні. Було й навпаки, приносили каву і шоколадки, влітку морозиво й воду. А випічку коли приносять, можна зійти з розуму. Але ж зрозуміло, що солдатського ніхто не торкається, і так приємно, коли люди дістають пакуночок з випічкою для нас. 

- Що ви можете сказати нашим читачам? Можливо, хтось соромиться підходити?

- Не стидайтеся, якщо ви принесете три стіки хорошої кави, буде вам в карму подяка, - сміється. Приєднатися до нас можна будь-яким чином: матеріально, власною роботою, це і Кухарська сотня, і чергування, і допомога волонтерам щось кудись підвезти, якщо ми не встигаємо. Допомогти можна будь-чим, питайте. Україна, не тільки, земля наших предків. Я хочу, щоб Україна була землею нашого майбутнього, і для цього нам ще доведеться працювати. 

 Звісно, хочеться й подякувати. Спасибі підприємцям, школам, садочкам Броварів, усім небайдужим броварчанам, жителям Требухова, Літок, Красилівки та сусідніх сіл, депутатам району та міста. А найбільша подяка нашим воїнам. 

  

Статтю підготовано з використанняс світлин з інтернет-мережі.