WTF?
     
Нове життя для Княжич

Потітичні баталії точаться не лише в самих Броварах. Поруч із районним центром є десятки сіл та селищ, де градус боротьби ще вищий, а виборчі історії заслуговують на екранізацію. Політична ситуація в Броварах хоч не позбавлена гостроти, але, всеж, для більшості мешканців не складає загадки. Є чинний мер, є лояльні до нього політичні сили, є його запеклі супротивники, відомі електоральні уподобання броварчан. В численних газетах, неперіодичних виданнях, у соцмережах і, навіть, на центральному телебаченні постійно з'являється інформація про наше місто. І не треба бути політтехнологом, щоб передбачити, хоча б у загальних рисах, результат виборів 2015 у Броварах.

А в селах довкола - все інакше. Для броварчанина, у якого немає близьких родичів в селі, політичний "розклад" по селах є "незвіданою землею". Які там партії активні, що за активісти там діють, які політичні симпатії у селян? А тим більше знати персони голів чи якісний склад сільрад. Більшість розмов броварчан на тему сільської політики кінчається фразою "А вони там всі ділять землю...".

Ми вирішили трішки припідняти завісу таємничості. Звичайно, на всі 40 з хвостиком населенних пунків Броварщини нас не вистачить, тож ми почали із найпростішого і найближчого - із Княжич.

Княжичі відомі броварчанам насамперед назвою (в Броварах є Княжицький переїзд в напрямі дороги на це село), назва села якось пов'язана із князьми часів Київської Русі. Ще дехто згадує колись єдиний, у своєму роді в районі, розважальний заклад "Княжий двір", дехто згадує, що Княжичі є резиденцією митрополита Любомира Гузара. А ще через Княжичі таксисти полюбляють "зрізати" дорогу на аеропорт Бориспіль.

Однак ми давно стежили за політичним перебігом подій у Княжичах. Село часто згадувалося у корупційному контексті, підозрювали численні оборудки з землею. Княжичі останнім часом частенько ставали предметом журналіських розслідувань телеканалів. Окрім того, у соцмережі Громадський актив Княжич (ГАК) постійно публікував скандальні повідомлення, які компроментували тодішню владу.

Із загального змісту повідомлень ставало зрозуміло, що громада роками не знала поділу бюджету села, на що витрачаються кошти, яким чином відбувається розпаювання землі. Останнім часом у Княжичах розгорілись скандали з непрозорими передачами у приватну власність дільниць землі, озер. Ситуацію ускладнюють депутати різних рівнів і можновладці з Києва, що обрали собі Княжичі за місце проживання та ігнорували місцеву владу та інтереси сусідів.

Отже, одночасно іх усією країною, в селі відбулись вибори, на яких вдалося змінити голову сільради та значно оновити депутатський склад. Ми домовилися про зустріч із новим сільським секретарем Тітаревим Романом, щоб почути від нього, що відбувається в селі.

Кожен, хто заїзджає в Княжичі, зверне увагу на дороги. Там є пристойний асфальт, узбіччя чисті, хоча і позбавлені тротуарів, як би мало бути в нормальному європейському селі. Хоча кожна вулиця позначено вказівниками. Будинки та 1,5 метрові паркани вказують, що ми у звичайному, заможному, українському населеному пункті. По дорозі трапляються виробничі споруди, склади, офісні приміщення - трохи і бізнес присутній. Навпроти приміщення сільради (по сумісництву сільський клуб, опірний пункт міліції, офіс комунального підприємства, перукарні та бару) розбита чудова алея, якою селяни пишаються, і яка закінчується дитячим майданчиком і футбольним полем. Алея особливо гарна ввечорі, коли вмикаються вуличні ліхтарі. Також присутній барельєф Т. Г. Шевченка, який зробив місцевий житель. А Леніна  в селі немає. Секретар сільради не зміг навіть пригадати, чи був він колись, чи його "змусили відійти на хвильку з п'єдесталу" (у нас незабаром буде історична стаття про Княжичі, там все і дізнаємося).

    

В приміщенні сільради трохи зимно і непривітно. В коридорі ми перестріваємо літню мешканку села, що авторитенто нам заявляє, що "всі кудись пішли, може на обід, є лише секретар". Він нам і треба. Холодними коридорами ми дісталися до кабінету Секретаря Тітарева Романа Юрійовича. Сам новообраний Секретар вважає свою теперішню посаду, скоріше, жертвою, адже за дві тисячі гривень можуть працювати хіба що ентузіасти. Ми заскочили його у купі паперів, яким він намагався дати лад. Виявилось, що прадставники колишньої влади не передали новій печатку, окрім того, зникло багато документів.

Печатки в нас досі немає, сьогодні померла людина, її потрібно везти в Івано-Франківськ. Я зателефонував колишній голові сільської ради, вона, безпідставно просто, говорить: "я тобі не віддам, віддам тільки з рук у руки Голові". Голова зараз офіційно у відпустці, тому що має звільнитися з роботи, аби обійняти посаду. Тож, він зараз відсутній взагалі в селі. А виникла така проблема, тож я говорю екс-голові, давай Секретар поставить печать у свідоцтві про смерть, проте вона говорить: "ні, не дам", і сміється з нас, таким чином, намагаючись збільшити кількість проблем. Ми з ситуації вийшли, наші юристи порадили, як це зробити. Тіло повезли так, з надією, що оформлять там, в Івано-Франківську. Але це теж палка в колесо. 

- Чи написані заяви до правоохоронних органів з приводу перешкоджання діям депутатів?

- Ні ми ще не зверталися до міліції, адже не хочемо розпалювати це полум'я негативу. Мабуть і не будемо подавати, адже людей навпаки потрібно заспокоювати. 

  

До перемоги актив села йшов давно, ще з часів Революції Гідності. У селі були загони самооборони, ми, власне, пам'ятаємо історію з "Беркутом", який тікав через Княжичі та був тут "знешкоджений". Активісти намагалися згуртувати людей у групі ГАК, у фейсбуці, проводили акції. Усе чіткіше селяни розуміли, що далі так жити не можна. Усі депутати пішли на вибори самовисуванцями, не було єдиного центру, штабу. Опозиція змогла зробити те, у що не вірив ніхто - ні попередня влада, ні самі активіти - об'єднатися навколо одного кандидата, Петренка Віктора Івановича.

- В опозиції до "старої" голови людей було багато, але вони всі були розрізнені, ці вибори трішки людей об'єднали у якісь групи, але, саме зараз,  я не можу сказати де хто. Порівняно з тими ж Броварами у нас дуже молода опозиція, принаймні формально. 

 У селі до ста активістів, що, звичайно, замало, проте і цього стало достатньо, аби змінити владу. За підрахунками виборчих комісій, проголосувало 52,86% виборців. За колишню Голову віддали голоси 41,71%, а за нового - 52,17%.

- З 22-х депутатів вибори пройшли 6 - зі "старої" влади, тож є надія, що буде створено потужну коаліцію, для ефективної роботи.

 Зауважимо, що бізнес дістанціювався і зайняв нейтральну позицію, якої і дотримувався протягом усього процесу. 

- Є один бізнесмен, який відкрито підтримував колишню голову, а тепер робить вигляд, що це не так. Це село - усі все знають. Але нам, власне кажучи, все одно. Ми не збираємось переслідувати ані представників "старої" влади, ані їхніх прихильників. 

 Отже, здавалося б, можна святкувати перемогу, але почалися суди. 

- У нас на кожній дільниці сиділо по 40 спостерігачів.  Ми кожну кому відслідковували, кожну крапку. До того ж, ці позивачі самі були у числі спостерігачів. Усе їх влаштовувало, поки вони не почули результат. Той же самий Прядун Андрій, юрист сидів на дільниці, слідкував, щоб все було за законом, і не писав жодного акта. А коли почув, що він програв, подав до суду.

Ті депутати, яких умовно можна вважати прихильниками старої влади, навіть подавали в суд, щодо визнання виборів недійсними на тих дільницях, на яких вони самі ж і виграли. Кажуть, щоб затягнути процес передачі влади. Однак, об'єднання ГАК, зазначає, що суди виявилися на диво прихильними і об'єктивними. Особливо всіх здивувало, що "суддя на прізвище Сердинський власноруч перерахував бюлетені по спірному округу і, в результаті, не задовільнив судовий позов по визнанню недійсними виборів по одномандатному округу №19". А ось відео, де суд визнає волевиявлення в усіх Княжичах дійсним.

 Як виявилося, перемогу опозиції стара влада навіть не допускала. А як побачили, що програли не лише посаду голови, але й втрачена більшість у сільраді, почались судові тяганини. Одночасно звільнились усі працівникі сільради і тепер розібратися у уривках документаці майже неможливо. Відсутні (в розумінні, що десь вони є, але ніхто не знає де саме) рішення ради, розпорядження, накази - не кажучи вже про документи про розподіл землі чи бюджет. Навіть прості питання, такі як обсяг бюджету села, структура витрат, допомога бізнесу селу чи навіть кількість працівників сільради - залишаються без відповіді. Секретар Роман знизує плечима і каже, що дуже сподівається відкопати хоча б щось у цих стосах паперу довкола. Однак, сміється він, пожежна дружина в селі є, він знайшов аж десять трудових книжок сільських пожежників. І авто у них є - те саме, по якому він сам ще дитиною лазив. Зараз пожежні задіяні в гасінні торфяників в районі. Також в селі є і фельдшерський пункт. Але про нього лише відомо, що він є - всі воліють отримувати медичну допомогу з Броварів.

 11 листопада відбудеться сесія, на яку запрошуються усі селяни. Пан Роман назвав нагальні потреби села: робочі місця, адже здебільшого селяни працюють у містах, тож є плани, залучати інвесторів, та створювати робочі місця; якість доріг; сміття; вода (адже водонапірна башня лишилась на території, що перейшла у сумнівну приватну власність); садочок, у якому створено досить дивні умови для місцевих і люди везуть діток де-інде, бо, кажуть, щоб влаштуватися у дитсадочок в селі треба платити; школа та проблеми із правопорядоком (зокрема є лише один дільничий на три села).

- І як же будете вирішувати питання з водою? Плануєте оскаржувати право на власність землі, де лишились комунікації або маєте намір робити нові?

- Варіантів маса, будемо обговорювати. Зупинимося на тому, який виявиться найдешевшим, найпростішим, найправильнішим і найшвидшим. 

 Окрім того, є потреба у добровольцях для патрулювання, адже в селі багато крадіжок, порушень громадського спокою. Не так давно у місцевого активіста вкрали трактор, на ринку було влаштовано дебош (доречі, місцеві впізнають в одному з дебоширів дільничого). Серед іншого жителі потерпають від приїжджих, які на квадроциклах влаштовують перегони княжицькими полями й нівечать врожай.

 Новий Секретар  переконує, що тепер влада села запрацює для народу. Усі питання вирішуватимть разом з громадою. Ми дізнались, що багато княжичан, наразі, воюють в АТО. Знову ж таки, через хаос у документації, точну кількість нам не назвали. 

- Напевно не 100, але й не 20, більше. Я сам, наприклад, живу на меленькій вуличці, з неї забрали 3 людей. Знову ж таки, заможні родини повістки дивним чином оминули, - Слава Богу, що всі живі.

Роман жалкує, що односельчанам доводиться йти в сільраду навіть за якоюсь дріб'язковою довідкою і сподівається позбутися від цього бюракратизму. Одночасно він згадує, що в селі актуальне питання декомунізації хоча деякі мешканці вулиць Жовтнева та Щорса (інших комуністичних в селі немає) тихенько протестують, він сповнений рішучості довести перейменування до кінця.

У Княжичах розташована резиденція Любомира Гузара (предстоятеля Української греко-католицької церкви). Навіть тепер будується семінарія, проте Блаженнійший не приймає участі в житті села.

- Це, скоріше, недоліки в дипломатії "старої" влади, ніж відмова Блаженнійшого, - говорить пан Роман. - Я переконаний, що необхідно налагоджувати відносини, адже людей такого рівня, авторитету не багато в світі (!).

 Княжичі - село, відносно, молоде. Хоча в ньому не багато робочих місць, дається в знаки наближеність до столиці. Тож попереду на нову команду чекає чимало роботи, але ми сподіваємось, що їй все вдасться, і княжичани обрали дійсно нове життя для себе.

Наша команда буде й надалі слідкувати за перебігом подій у Княжичах та інформувати читачів.