WTF?
     
Непереможний боксер-професіонал з Великої Димерки

 Саме на території Броварщини живе нинішній Чемпіон Світу з боксу в першій напівсередній вазі (до 63,5 кг). Хоча Віктор і тренується в Броварах, живе він досі в рідному смт. Димерка. Журналісти видання "At Brovary" домовились про зустріч з Віктором Постолом у його рідному селищі. В одному з місцевих кафе відбулася приємна бесіда з чемпіоном.

 - Доброго дня, Вікторе. Кожного дня ви їздите на тренування до Броварів. Чи не виникало у вас бажання перебратися до міста? Адже ви витрачаєте час, а ті самі гроші, які витрачаються на бензин, можна було б віддавати за орендовану квартиру. 

- Ну поки що мені так зручніше, але в майбутньому я хочу переїхати в Бровари. А поки що тут, адже є житло, добиратись не далеко, тож у своєму селі поки зручніше. Раніше я жив з батьками, а зараз переїхав до дружини.

- Вона також димерська?

- Так.

- Я думала, що це будуть якісь ментально-патріотичні мотиви, адже поспілкувавшись із димерцями, я дійшла висновку, що місцеві активно будуються в смт. (і не сильно рвуться жити в місті), до того ж, приїжджі дуже часто залишаються тут. 

Ну я однозначно не збираюсь забувати власне село, але хочеться в місто переїхати. У мене великі плани: і тут дім збудувати, і квартиру в місті мати. 

Багато професіоналів відмічають, що коли в їхнє життя приходить великий спорт, коло спілкування дуже звужується. Лишаються люди, які мають відношення до спорту. Ви досі живете в рідному смт., наскільки ви близькі з однокласниками, друзями дитинства, сусідами? Можливо ви - виключення з цього правила?

Із сусідами я завжди товаришую, а от із однокласниками дуже мало бачимося. Одиниці є, але кожен обрав собі професію, хтось одружився, тож ми дуже мало зустрічаємось. Можемо побачитись на зустрічі випускників раз на рік, знову ж таки я дуже рідко потрапляю , адже в мене то змагання, то збори.

Є відчуття, що димерці слідкують за вашими успіхами? Можливо просять про спільне селфі або автограф?

- Мене, практично, всі в Димерці знають, і після кожного бою дзвонять, вітають, слідкують, хвилюються. Є таке - підходять просять про фото, про селфі. Частіше підходять  підлітки.

- Тобто відчуваєте себе популярною людиною?

- Починаю, так, - посміхається Віктор.

- Де ви починали тренуватися? 

Тут в Димерці, коли відкрилась перша секція боксу в нашій середній школі. У дванадцять років я пішов на бокс. Першим моїм тренером був Міхєєв Іван Леонідович. Я займався в Димерці три роки, виконав майстра спорту, виграв Чемпіонат України (юнацький), потім вступив в Броварське вище училище фізичної культури. Там потрапив до заслуженого тренера України, Поліщука Олександра Івановича, й досі я в нього тренуюсь. 

 

- Скільки разів на день, тиждень ви тренуєтесь?

- Коли немає конкретної дати поєдинку, то раз на день, неділя вихідний, тобто шість разів на тиждень. Коли призначено дату, то два тренування на день. 

- Як, власне, дитина прийшла до думки: хочу бути боксером? Так вирішили батьки або ви самі на когось рівнялись?

Ні я ніким особливо не захоплювався, просто так склалося. Відкрилася секція, мій сусід, Іван запропонував записатись. Мені сподобалось, і ось результат.

- Що ви зараз читаєте, якщо є час?

- Справа в тому, що як раз часу і немає. 

- Який улюблений фільм і чому?

- Немає в мене таких. Я можу дивитись комедії, фільми-жахи, трилери. Нема в мене й улюбленого актора. Фільми дивлюсь також, коли є час, це частіше буває на зборах.

- Є реальна людина, якою ви захоплюєтесь, на яку рівняєтесь?

  

- Коли поступив до училища, моїм кумиром став Володимир Кличко (і лишається досі). Мені він подобається як людина, як боксер. Багато хто мені говорив, що ми з ним схожі зовнішньо й тактикою ведення бою, але певно роль зіграло те, що В. Клічко тренувався у мого тренера О. Поліщука (до Олімпійських ігор).

Про що думаєте, коли виходите на ринг?

- Кожен боксер коли виходить на ринг має викинути все з голови. Не можна думати про поразку. По собі сужу, я ніколи не думаю, що можу пропустити удар, або програти. Так робити в жодному разі не можна, адже є загроза перегоріти, вийти в ринг наче ватяний. Зібрано йду на бій і все, не думаю, як я буду боксувати, тільки після гонгу все стає зрозумілим.

- Чи дивляться рідні ваші бої?

- Дружина завжди дивиться, навіть, якщо не виходить поїхати зі мною. Мама раз була на моїх боях у Києві, але сказала, що більше не буде дивитися, адже вона хвилюється.

      

- Нещодавно ви стали чемпіоном, які цілі ставите далі?

- Так, я став Чемпіоном Світу, пройшов важкий шлях, але зараз я розумію, що все попереду, адже завоювати пояс одне, а відстояти - геть інше. Тому ще працювати й працювати. Наразі мій менеджер вирішує, проводить переговори: хто буде суперником, де буде бій, можливо це буде захист мого поясу, можливо об'єднання поясів (я виставлю свій, а суперник свій). Поки не знаю.

- Щодо майбутнього, спорт спортом, час іде. Можливо ви вже плануєте і після кар'єри спортсмена, бачите себе актором, меценатом, політиком, тренером? Чи ви так далеко не заглядаєте?

Політика, мабуть, точно ні. Хотілося б відкрити свій зал, допомагати діткам. Я так розумію, що буду пов'язаний зі спортом. Тобто є в планах відкрити власний клуб, а там, побачимо. 

- Чи є у вас власний рецепт боротьби проти осінньої хандри, втоми, адже не завжди хочеться встати й поїхати на тренування?

- Так не завжди, адже вже 19 років у боксі, і вже приїлося, але якщо я вже вибрав цей шлях потрібно змушувати себе. Підвожуся, не хочеться йти на тренування, але я розумію, що це мій хліб, моя робота, моє життя.

  

- Ваші близькі люди пов'язані зі спортом? Ваш приклад для них заразний?

У мене багато друзів, кумів, з якими я можу потренуватися коли в мене легке тренування, наприклад, пробіжка. Часто пропоную їм піти покачатися в залі. 

Дружина - спортивна людина?

Вона займається спортом для себе - фітнес. Тобто підтримує форму. 

- Ви вже маєте плани на Новий рік?

- Якщо я буду в Україні, ми хотіли би з дружиною поїхати відпочити до Нового року, а на саме свято, хотілося би бути вдома. 

- Чи є людина, якій ви довіряєте на сто відсотків, людина - авторитет?

- Так це мій двоюрідний брат, Саша Постол. В мене є і рідний брат - Саша Постол, але ближче я до двоюрідного. Він мене завжди підтримає, порадить, я можу до нього звернутися з будь-якого питання, у будь-який час.

- Ви самокритична людина?

  

- Що ви маєте на увазі?

- Бувають миті, коли бій минув вдало для вас, але ви розбираєте його на складові та думаєте, що ось тут можна було би зробити краще, а тут бути швидше, а тут у вас перехопили ініціативу?

- Ні, таким я не займаюсь, - сміється - отже ні - я не самокритична людина.

- Що ви можете віднести до своїх головних переваг як людини і як спортсмена?

Знаєте, я вдячний спортивному училищу, воно мені дало все: характер, силу волі, цілеспрямованість.

- Що ви не виносите в оточуючих людях? Ось ви подивитесь і скажете: ні я не буду спілкуватись із цією людиною...

Я не люблю людей, які постійно ниють: не виходить, не можу. Я можу сказати, та зберись нарешті, не звертай уваги, все вийде. Але люди, які опускають руки...

- Ви не любите слухати ниття?

- Так.

- Яка музика у вашому плей-листі?

Також немає чогось улюбленого. Я можу слухати все, і шансон, і реп. 

- Як на вас впливає успіх?

   

- Ну переміг я, але ж зрозуміло, що лишаюсь такою ж людиною, в мене немає зіркової хвороби. Єдине, що я відчув, що зараз стало катастрофічно бракувати часу. Друзі дзвонять, хочуть привітати, а в мене немає п'яти хвилин передзвонити. Особливо саме зараз засмикали то зйомки, то інтерв'ю... 

- Як проходить ваш звичайний день?

- Зранку прокидаюсь, сніданок, їду на тренування, приїхав додому - поправ речі, обідаю, щось допомагаю по господарству або зустрічаюсь із друзями. 

- Ви легка людина в побуті? Приготування, прання, прибирання вас не дратують? Чемпіон може прийняти в цьому участь?

- Ні, не дратують. Я можу все робити й сам. Нещодавно я був в Америці, два місяці на зборах, готувався без дружини. Сам готував їжу, прав, прибирав.

- Який у вас раціон? Довелось від чогось відмовитись?

Я їм усе, немає такого: щось подобається, щось - ні. Але коли в мене підготовка, є спеціальна дієта, я відмовляю собі в усьому: цукор, фаст-фуд, газовані напої, тістечка. Вживаю лише натуральну їжу без жирів. Два місяці я підсушуюсь. А потім знову можу їсти, що хочу.

-  Часто в людей, які довго займаються однією справою, виникає відчуття "велосипеду" - коли перестаєш крутити педалі, неодмінно впадеш, я маю на увазі хочеться кинути роботу, але нічого іншого людина не вміє, до того ж досягла певного результату. Вам спорт приносить задоволення як раніше або це той-таки "велосипед"?

  

- Коли я був маленьким, було важко. Коли я був любителем, другим-третім номером, також багато чого не виходило. Мені було вже вісімнадцять років, ніхто не допомагав, батьки не багаті. Тоді, я кинув любительську кар'єру і пішов у професіонали. Зараз я розумію, що мої зусилля, праця виправдалися, і потрібно ще трохи мені потерпіти, щоб життя своє повністю забезпечити. 

- Тобто ви тверезо підходите до справи - це робота.

- Так. На теперішній час я не можу уявити собі інше заняття, ну що охоронець? Добре, можу, а вже що пов'язане з комп'ютерами, наприклад, зрозуміло, що я не фахівець. 

- Ви щаслива людина?

- Ну, - роздумує - на 50% відсотків.

- Чого не вистачає для цілковитого щастя?

- У мене вже практично все є, усі мої мрії здійснилися. Лишилась одна - діти. 

- Тобто щастя для вас - наявність конкретних речей у вашому житті.

- Так. 

- Скільки дітей ви прагнете мати?

- Мінімум трьох.

- Ого! І дружина згодна?

- Так, - посміхається. 

- І плануєте жити в Броварах, а в Димерці мати дачу?

- Будинок за містом входить у плани. Чи буде це Димерка не знаю, імовірно, що так. 

 Нашій редакції лишається лише побажати Віктору нових перемог і цілковитого, стовідсоткового щастя.