WTF?
     
Любов до життя: броварський таксист вижив після двох днів у полі з простреленою головою. Інтерв’ю з сестрою постраждалого

  Минуло майже сім місяців, з того жахливого дня, коли 27-річного таксиста Михайла Артемчука знайшли в полі поблизу Броварів з двома кульовими пораненнями в голову.

  Михайло працював у службі таксі «Десятка» вже не перший рік, багато чого пережив і побачив. Але таке лихо з ним сталося вперше. Ввечері 12 лютого він як звичайно підвозив пасажира, - на перший погляд, приязного та ввічливого молодого чоловіка. Після цієї поїздки Михайло дивом залишився живим.

  Уся вихованість молодика ніби випарувалась, коли таксі під’їхало до селища Велика Димерка. Як в найкращому голлівудському бойовику чоловік дістав пістолет і, не роздумуючи, двічі вистрелив таксисту в голову. Після чого викинув водія з машини помирати в полі на двадцятиградусному морозі та пограбував. З викраденими автівкою, грошима та телефонами зловмисник поїхав розважатися з друзями.

  А Михайло пролежав посеред поля на снігу та морозі з простреленою головою дві доби. Потім лікарі весь час дивувались його любові до життя, за яке таксист до останнього боровся.

  Сьогодні Михайло перебуває в Реабілітаційному центрі в Чернігівській області, де, немов дворічний малюк, вчиться говорити, ходити та їсти. У нього попереду не один рік складної реабілітації. А його кривдника в столиці України чекає суд і 10 чи 15 років позбавлення волі.

 

Про цей випадок тоді говорили всі телеканали та писали різноманітні видання. Журналісти редакції «At Brovary» зустрілися з сестрою постраждалого таксиста Оксаною, аби розпитати про подробиці трагедії та подальшу долю Михайла.

-  Розумію, Вам зараз тяжко згадувати те, що сталося, але все ж нагадаймо нашим читачам, як все було.

-  Все сталося 12 лютого. Мій брат Михайло – таксист, і того злощасного вечора був на роботі. Після дев’ятої, як ми вже потім дізналися, він підвозив молодого чоловіка. Але, як виявилося, цей молодик був злочинцем. До машини брата той сів уже з зарядженим пістолетом. Протягом години власне й сталася трагедія. Неподалік від Великої Димерки той негідник двічі вистрелив Міші в голову, після чого покинув його помирати. А сам забрав машину, аби як ні в чому не бувало покататися з друзями.

-  Невже такі люди є на світі? Як Ви дізналися про трагедію?

-  Михайло з 11:00 не виходив на зв'язок. Його телефон і таксометр були вимкнені. Ми почали хвилюватися, тому ранком звернулися до міліції, де нам сказали, що почати пошуки вони зможуть лише через 3 дні, так як цього вимагають їхні правила. Ми були розчаровані. Єдиною хорошою звісткою було те, що начальник міліції згодився одразу вислати патруль, аби розпочатихоча б розшук машини .

-  Невже автомобіль почали шукати? Наша міліція мене дивує.

-  Можливо. Але ми цього не бачили. Нам казали, що машину оголосили в розшук. Але таксисти, які також шукали Михайла, на жодному з КПП, на яких були, не помітили відповідного оголошення про розшук. То ж я маю всі підстави вважати, що по-справжньому автомобіль так і не шукали. До того ж в міліції на постанові про розшук стояла дата: 13 лютого 2014 року. А був 2015. Я помітила помилку, але у відповідь мені лише вказали на двері.

-  Це вже більше схоже на реальність. То хто ж все-таки знайшов автомобіль?

-  Мій чоловік, його брат і колеги-таксисти. Біля переїзду залізничної станції «Парникова» вони запримітили на снігу сліди від шин іномарки Михайла, які вели до лісу. Там і знайшли автівку, біля якої сидів зловмисник зі своїм товаришем. Негідники одразу ж почали тікати. Мені зателефонував Павло (мій чоловік) і сказав, що злочинці рухаються до центру Димерки. Нам допомагали всі, хто могли: родичі, друзі, близькі, таксисти. Вони, не пошкодувавши власних машин, затиснули злочинців у кільце.

(Фото з соціальної мережі)

-  Отже, авто знайшли. А як же Ваш брат?

-  Схопивши злочинців, ми одразу ж викликали міліцію. Поки ті їхали, нам вдалося розпитати дещо про Мішу, але лише після «неприємної» розмови. Той покидьок весь час вказував невірну дорогу до місця, де мав бути Міша, бо думав, що він вже помер. Але після приїзду правоохоронців все ж згодився міліції показати справжнє місце перебування мого брата. Нас там не мало бути. Мабуть, боявся, самосуду.

-  Можливо я не правильно зрозуміла, але мені здалося, що все зробили Ви.

-  Міліція не поспішала, тому приїхала, як то кажуть, на все готове. Вони взяли злочинця під свою «опіку», а нам повідомили, що більше ніхто не потрібен. Ми, звичайно ж, вчинили по іншому. Брата знайшли в полі. Нам ледве вдалося почути, як він дихає. Михайло лежав долілиць з двома кулями в потилиці. До лікарні його знову ж таки відвезли ми.

-  Окрім простреленої голови, у нього були ще якісь травми?

-  У нього були повністю відморожені всі кінцівки. А ще Мішу пограбували: забрали каблучку, гаманець, два телефони та навігатор.

-  Тільки не кажіть, що і з людьми в білих халатах у нас біда. Що вдалося зробити лікарям?

-  Зробили дві операції. Під час першої вийняли уламки від куль, так як вони застрягли в черепі. Лікар-нейрохірург Борзенков Сергій Іванович провів операцію, до речі, у свій вихідний. Якби не він, навряд чи все так вдало скінчилося. Під час другої операції вставляли титанову пластину. Зробили також переливання крові. Але як би лікарі не намагалися, Міша все ж впав на три тижні в кому.

-  Який прогноз давали лікарі?

-  Один відсоток. Крім поранень від куль, як я вже казала, у Міши всі кінцівки були відморожені. Лікарі шокували, можливо доведеться ампутувати. Що тільки не робили, аби цього уникнути! Навіть вигрівали. На щастя, брату вели розчин, який, на диво, подіяв. Таким чином кінцівки Михайла були врятовані.

-  Я правильно розумію, за все це платили Ви? Як вдалося зібрати таку суму? Хтось допомагав? Волонтери чи, можливо, влада міста?

-  Ніхто не допомагав. Лише після проведених операцій друзі допомогли створити оголошення у соціальній мережі. Ось тоді вже люди почали перераховувати на наш рахунок кошти. Репортажі на телеканалах 1+1 та СТБ також багато чому посприяли. Велику фінансову допомогу організувала фірма "Мономах", де працює мій батько. А ще, моя мама часто ходить до церкви I люди часто замовляли молитви за мого брата, особливо в тi днi, коли вiн перебував в комi. 

-  І скільки вдалося зібрати?

-  Якщо зараз порахувати, то біля п'ятдесяти тисяч гривень.

-  Тих грошей вистачило?

-  Звичайно, що ні! На даний момент ми вже витратили приблизно триста тисяч гривень. Це велика сума.

- Міська влада допомагає фінансово?

- Наш броварський голова видiлив аж три тисячі гривень, про те, як пенсiнери зi своеї пенсii приносили по п'ятдесят гривень та бiльше.

-  Здається, зараз Ваш брат перебуває в Реабілітаційному Центрі "Vital" в Чернігівській області. Є якісь покращення? Як він почувається?

-  Так. Хоча спочатку він перебував в БЦЛ (Броварська центральна лікарня). Але так як у Броварах немає центру для реабілітації на першому етапі, ми потрапили до Центральної київської лікарні. Тепер Міша в Чернігівській області, де разом із інструкторами заново вчиться ходити, їсти та говорити. Лікарі кажуть, що він молодець і бореться за своє життя.

-  Попереду довгий та складний етап реабілітації. Коли Михайло повернеться до звичайного життя? Рік? Два?

-  Залежить від того, наскільки нам вистачатиме грошей. Один місяць в реабілітаційному центрі коштує шістдесят тисяч гривень.

-  Як Ви вже казали, міліція не була зацікавлена в розслідувані. На якому етапі проходить зараз слідство?

-  Нарешті почалося судове слідство. Зловмисник спочатку все чесно та з усіма подробицями розповідав: як стріляв у мого брата, як грабував, як забирав автівку. Він взяв всю провину на себе. Ці показання дав на камеру у броварській міліції. А потім у нього з’явився адвокат, і слідство застрягло на одному місці.

(Мітинг таксистів біля Броварського міського відділу міліції 24.02.2015 року)

-  Я все можу зрозуміти, крім того, чому судове слідство розпочалося лише через півроку?

- Справою спочатку займався Броварський відділок міліції. Потім її передали в Київ. І там слідство почалося спочатку. Нехай краще це затягнеться, ніж цим займатиметься наша міліція. Інакше злочинця просто відпустять, мовляв: Михайло живий – і добре. Вже було три судових засідання. На перше не прийшов адвокат злочинця, бо був, як говорив, у відпустці. Але виявилося, що він був у Апеляційному суді з іншою справою. Хоча явка в кримінальній справі головніша. Той адвокат робить, що хоче. Так слідство затягується, а наша сім’я страждає.

-  Що загрожує злочинцю та його товаришу?

-  Йому загрожує позбавлення волі на 10-15 років за замах на вбивство. Але міг би отримати й більше, якби це було груповим замахом. Друзів злочинця, які пограбували мого брата, взагалі відпустили під домашній арешт.

-  Цікаво, хто ж це прийняв таке дивне рішення?

-  Так вирішила наша міська прокуратура. Перший суд відбувся взагалі без потерпілих, тобто нас. Сказали лише, що злочинці під домашнім арештом. Нікому не відомо, навіщо це зробили. Суд відбувся о шостій вечора, хоча робочий день мав закінчитися годиною раніше. Тепер їх судитимуть заново. Мені здається, що так зробили, аби не видавати злочин за груповий замах. Тоді усі отримали б довічне ув’язнення. А так лише одного очікує позбавлення волі на десять років. Та й це ще не відомо. Сподіваюсь, в нас не все так безнадійно.

-  Якщо їх все-таки відпустять, Ви будете йти далі, писати апеляції?

-  Так, ми будемо боротися до останнього. Я не розумію, як такий негідник взагалі може ходити по землі. Це ж не перша його судова справа. Кілька місяців тому він викрав іномарку з дівчиною, котру, як мого брата, обікрав, побив і залишив у полі. Тоді йому це зійшло йому з рук. Зараз йому 21, а коли він вийде йому буде 30 чи навіть 35. Він не зміниться, так і буде далі грабувати чи вбивати. Він на машині мого брата ще катав своїх друзів. Хоча весь автомобіль був у крові. Як можна було сісти в таку автівку?

Коли і де відбудеться суд?

Суд відбудеться в Броварах 08.09.2015 року.

-  Просто жах! Не зрозуміло, що такий нелюд зробить завтра. Ви не хочете отримати матеріальне відшкодування?

- У судовому порядку будемо домагатися компенсації. На зв'язок з нами ніхто з сім’ї винуватця не виходив. Його матір відмовлялася давати будь-які коментарі журналістам без адвоката. Будемо вимагати всі гроші, які ми витратили. Тим паче це ще не вся сума. Плюс витрати за машину.

-  В Михайла є п’ятирічний син. Як він переживає трагедію, що сталася з батьком?

-  Нормально. Йому не сказали всієї правди. Зараз він часто приїжджає до тата, говорить з ним.

-  Приємно чути, що зараз життя вашого брата налагоджується. Сподіватимемося на якнайскоріше одужання Михайла.

- Ми настроєні оптимістично, бо найстрашніше вже позаду. Мені інколи здається, що це просто кошмарний сон, і якщо я себе вщипну, то позбудусь від нього. Сподіваємося, що все буде як раніше. Вся велика родина разом, усі щасливі та здорові.

  Усі ті, кому важко залишатися осторнь цієї страшної трагедії, та  ті, хто хоче допомогти Михайлу, можуть перерахувати гроші на картку Приватбанку. Номер картки: 5168755369780339. Артемчук Галина Михайлівна.