WTF?
     
Десенський городок рибалок: Пухівка. Частина II

  Століттями Пухівка розквітала і збільшувалася. Люди, які споконвіків населяли її територію та околиці, працювали на своїй землі, приїздили на заробітки до міст. Як і свої предки, полюбляли місцеві мешканці риболовлю. На жаль, земля у Пухівці піщана, тому невеликі орні урочища цінувалися тут понад усе. З прадавніх часів відомі пухівчани майстерністю вишивати рушники. На них зображали квіти, орнаменти, чорні трипільські ластівки тощо.

  У жовтні 1808 року сталася велика подія у житті пухівчан. Того року у селищі відкрилася новозбудована церква Покрови Святої Богородиці. Церква діє і сьогодні, та за роки свого існування вона декілька разів змінювала свій вигляд. Ось як описує путівник «Дванадцять маршрутів Київщиною» головну релігійну споруду Пухівки: «Вона (церква, - прим. ред.) здається такою ж легкою і невагомою, як і назва населеного пункту, в якому розташована. Хоча останній ремонт споруди все-таки не зовсім пішов їй на користь: товстий косметичний шар штукатурки, барабани, оббиті вагонкою ‒ може навіть виникнути відчуття, що храм побудований з картону». Намісником-ієреєм тут служив Олексій Мазюкевич.

  У 1879 році в Пухівці відриває свої двері для сільських дітей земська школа. Вже 1901 року в ній навчалося 60 хлопців і 5 дівчат. Вчителькою була Ганна Касилевич, а головою опікунської ради ‒ Андрій Макарович Дзюба. А з 1908 року у селі працювала початкова школа.

  Як і всю Україну, Пухівку сколихнули соціально-економічні перетворення ХХ сторіччя. Тоді селище, яке не знало ані поміщицького, ані кріпосницького гніту, першим потрапило до рук більшовиків. Як пише Володимир Гузій у своїй книзі «Про золоту очеретину», очевидною причиною «більшовизації» Пухівки та сусідніх сіл було гостре безземелля. Так на поміщицькій землі з’явилася пухівська комуна. Гурток РСДРП діяв на цій території ще до 1914 року. Його представник С. Т. Покидько у січні 1921 року став першим секретарем волосного парткому у Броварах.

 Велика Жовтнева Революція змінила політичний і соціальний устрій села. У листопаді 1917 року почала діяти Пухівська сільська рада, з першим її головою Терещенком Корнієм Герасимовичем, який очолював селище до 1930 року.

  На початку до 1920-х років на зміну більшовикам до села прийшла радянська влада. У 1923 році у Пухівці збудували велику семирічну школу. Велася активна боротьба з неписемністю населення.

  Початок наступного десятиліття ознаменувався для села відкриттям першого фельдшерського пункту. Тепер за медичною допомогою не потрібно було їздити у місто чи більші навколишні села.

  Голод, виселення, міграції призвели до втрат серед населення. Як розповідають місцеві мешканці, село постраждало від Голодомору. Згідно з даними «Книги пам'яті», протягом 1932-1933 років у Пухівці встановлено імена 30 загиблих від голоду.

  Тоді ж у Пухівці з’являються перші «рухівці». Понад 20 сімей організували у селі сільськогосподарську артіль «Рух». Усі володіння членів артілі «зливалися в єдиний земельний клин», а вся земля (окрім городів та садів), робоча й товарно-продуктивна худоба, реманент, запаси, фонди для утримання худоби усуспільнювалися. Згодом було створено ще дві артілі з яскравими радянськими назвами «Червона зірка» та «Ударник». У 1932 році вони об'єдналися в колгосп. Перед війною він був одним із найзаможніших і найкращих колгоспів району. У селі навіть поставили теплиці для вирощування печериць.

  У 1939 р. пухівчани були мобілізовані на війну з Фінляндією, а через два роки Україну охопила Друга Світова Війна. На фронт у 1941 році з села пішло 683 чоловіки, а за два роки ‒ ще 435 осіб. На той час ця кількість складала третину всього населення Пухівки. Більша частина пухівських солдат не повернулася до своїх родин. 276 юнаків і дівчат вивезли до Німеччини. Десятки жителів села закатували в застінках Гестапо, а простого селянина Михайленка Сергія Лукича повісили на шкільному подвір'ї. До 1943 року, коли село звільнили від німецької влади, було спалено 80% будинків.

  Повернувся з фронту до рідної Пухівки червоноармієць Степан Федорович Микал. Він народився і виріс на берегах Десни. Вже у 1944 роцы Степан командував розрахунком мінометної роти першого Українського фронту. Відзначився комбат і під час звільнення Білої Церкви та форсування річки Гірський Тікич. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 вересня 1944 року за «проявлені зразки мужності і героїзму, вміле командування мінометним розрахунком при форсуванні річок Гірський Тікич та Прут» Степана Микала нагородили званням Героя Радянського Союзу, орденом Леніна та «Золотою Зіркою». Отримав Степан також низку медалей.

  Після війни Степана демобілізували, та до рідного села він не повернувся. Герой мешкав неподалік від Пухівки, у селищі Семиполки, де працював директором школи. Лише через десятиліття доля повернула Микала до Пухівки. Тут він був заступником голови колгоспу та керуючим радгоспу.

  Після смерті Степана Федоровича його іменем в селі названо вулицю.

  Війна закінчилася, а в пухівчан почалися будні відбудови. У повоєнні роки у селі відбудовували зруйновані будинку, зводили нові споруди. Мешканці власними силами відновили МТС. За короткий час до ладу привели також зруйноване господарство. Та не лише власне село відбудовували пухівчани. Щоденно молодь мали їздити на вантажівках до Києва, аби і столиця повернулася до звичного вигляду.

  На відновленій землі створили колгосп імені Ватутіна. Згодом його реорганізували в радгосп «Пухівський». У 1966 році радгосп перейменували у «Пухівську птахофабрику». Споконвічний промисел пухівчан підхопила велика місцева птахофабрика, так що назва села виправдовується і нині.Того ж року збудували нову школу.

  Пухівка повернулася до звичного життя, про яке мешканці вже й мріяти перестали. Село знову стало гарним і відомим місцем відпочинку на Десні. Саме тут звів свою дачу колишній перший секретар ЦК КПУ Петро Шелест.

  У 50-х роках Пухівка стала місцем відпочинку не лише верхівки партії, а й звичайних радянських дітей. 1955 року у селі збудували перший піонерський табір ‒ своєрідний броварський «Артек».

  Після того у Пухівці відкрилася їдальня, аптека тощо. У 1986 році звели Пухівський ДНЗ «Десняночка». У селі проклали асфальт до шляхової магістралі Київ-Москва-Ленінград.

  Роки незалежності України не надто змінили Пухівку. Місцеві мешканці як і раніше обробляють землю, працюють у селі та навколишніх населених пунктах. Молодь відпочиває у сільському клубі, а для дорослих діє Будинок культури. Поруч із культурно-соціальним центром розташований сільський парк. Талановиті жителі об’єдналися та заснували художній колектив «Пухівчанка». Своїми піснями вони діляться не лише з селянами, а й вітають з різними святами броварчан.

  Село має розвинену інфраструктуру. Розважитися пухівчани та гості Броварщини можуть як у ресторанних комплексах, так і звичайних забігайлівках. Гарно відпочити влітку поблизу Десни у Пухівці можна на базах відпочинку «Дельфін», «Стріла» чи «Деснянські верби». Нещодавно тут збудували сучасний спортивно-оздоровчий комплекс «Фортуна Клуб», який приваблює багатіїв.

  Останніми роками земля у Пухівці стала ласим шматком для багатих і відомих особистостей. А земля тут коштує надзвичайно дорого. За словами місцевих мешканців, звела собі будинок у Пухівці українська телеведуча Даша Малахова.

 Шанують пухівчани власну історію і традиції. Щороку тут відзначають свято Івана Купала. На це дійство сюди приїжджають навіть зі столиці. У селі полюбляють гучно святкувати також Дні села, День Захисника України, зимові та весняні свята тощо.

  У центрі села давно зводять культурно-соціальний центр, який має вмістити Будинок культури із великою глядацькою залою, поштове відділення, бібліотеку, кафетерій. Прийме нова споруда і місцеві гуртки.

  Сьогодні Пухівка є найближчим селом від Броварів за транспортним сполученням. Про гарний відпочинок улітку в Пухівці знає уся Броварщина. Село приваблює не тільки жителів Броварщини своєю багатою історією, мальовничими краєвидами та розважальними комплексами. Це ніби маленьке місто, в якому живуть добрі, приязні та працелюбні люди.