WTF?
     
Десенський городок рибалок: Пухівка. Частина I

 

 

 

Більш ніж тисячоліття тому зайняли рибалки острівок серед болотистої місцевості на Десні та заснували там своє поселення. Осіли вихідці з верхів’їв глибоководної річки в Десенському городку надовго. Минали роки… Велика Пуща Вода кожні 20 років затоплювання все поселення. Покоління за поколіннями змінювалося населення, а край все розквітав. І, зрештою, переріс у чимале село на берегу Десни ‒ Пухівку.

  За переказами люди селилися в цій місцевості вже у III тисячолітті до нашої ери. Однак сам населений пункт заснував, як стверджує літопис, князь Володимир Великий ще до хрещення Русі ‒ у 980 році. Слобідка на Десні вперше згадується у 1026 році.

  Багато нещасть доводилося терпіти мешканцям Десенського городка. Щорічні повені руйнували помешкання жителів. Пізніше через постійні напади кочівників-завойовників поселення було змушене переміститися. Новий край став місцем відпочинку для монахів і торговців.

  Однак і другому Десенському городку не судилося проіснувати довго. Татаро-монголи у 1240 році знищили його «в пух і прах». Звідси ‒ і сучасна назва села. За переказом, «руські дружини розбили тут татар, але й самі полягли».

  Благодатною і чарівною була природа цього краю: Десна з її численними затоками і озерами, поля та ліси, багаті на ягоди та гриби. Ще у 1298 році Марко Поло в щоденнику так написав про селище: «Тут багато горностаїв, соболів, куниць, лисиць, зубрів, ведмедів, диких кабанів, бобрів, видр, гусей, качок...».

  Серед місцевого населення побутує легенда, ніби люди не раз ховалися від небезпеки у траву-пухівку. Колись давно казали «пішов у пухівку». Однак рослина була невисокою, в якій сховатися могла лише дитина.

   Пухівка ‒ багаторічна трав'яниста рослина, що росте на болотах. Цвіте вона у травні-червні. Її колоски перетворюються у пишні сніжно-білі суцвіття. Рослину використовують в народній медицині

  Сьогодні рослина пухівка з трьома срібними квітками є емблемою села. Синя смужка на білій смузі внизу герба, що нагадує хвилю, символізує Десну серед озер і боліт.

  Зберегла народна пам’ять і перекази про царського сина, який на кораблі потонув тут у давньому морі (урочище Корабель). Легенда каже: тоді матір-цариця прокляла ту водойму за смерть рідного сина.

  До 1055 року, коли край увійшов до складу Переяславського князівства, місцеві жителі крамували «хутром, пухом і медом». У XI столітті новим власником села став Києво-Печерський монастир, якому його та інші поселення подарував переяславський князь Всеволод Ярославич. З цього часу життя та господарювання населення краю тісно пов’язані з Києво-Печерським монастирем ‒ великим релігійним центром. Монахи тут тримали качок і гусей і уміло обробляли пух, який йшов на продаж та виготовлення пухових ковдр та подушок.

  У середні віки село було відоме під назвою Комарівка (близько 1500 рік). Нову назву поселення отримало від великої кількості комарів, які прилітали з боліт. Як пише Володимир Гузій у своїй книзі «Про золоту очеретину», існували й похідні назви місцевості: Комарівський рівчак, Комарівський місток, Закомарів.

  У 1631 році село отримало назву Пухівка. За легендами мешкали там козаки. Однак активної участі у визвольній війні проти поляків вони не брали. Не долучилися до боротьби проти загарбників і місцеві монастирські люди. То ж 1637 року Комарівку вщент розгромило військо коронного гетьмана Потоцького.

  Володимир Гузій пише, що у Пухівці й донині побутують перекази про одного з керівників антипольського повстання на Правобережжі Семена Палія.

  У Слобідці на Десні діяло Пухове відомство Києво-Печерської лаври, куди входило багато сіл, слобод і хуторів. На кінець ХVII століття у Пухівське господарство входили села Пухівка, Рожівка, Новосілки, два населених пункти з назвою Дубечина. У центрі Пухівки розташовувався господарський двір, який обробляли і обслуговували підлеглі селяни.

  У середині XVIII століття у Пухівці мешкало близько 20 родин заможних селян і майже стільки ж менш заможних. Налічувалося 9-10 дворів бідняків, які не мали й навіть пари коней або волів. Бідняки орали землі заможних селян, перевозили сіно тощо. Але у кожному дворі господарі тримали корів, свиней, кіз, гусей, качок і курей.

  У 1782 році Пухівка увійшла до складу Остерського повіту. Відтоді селяни стали продавали продукти тваринництва і власноруч зроблені речі на ярмарках у Літках, Броварах, Димері. Там само вони купували собі необхідні речі. Торгівля між лаврським господарством і селянами, селами і містами здійснювалася також водними шляхами через Десну. Їздили возами також крамувати до Козельця, Броварів і Гоголева.

  Як розповідають місцеві мешканці, у Пухівці довгий час розводили мисливських собак для чернігівського губернатора. Тоді найвищі чини вважали село «казенним», то ж воно мало певні привілегії.

  Якось губернатор почув від одного діда з Пухівки, що людям вже не вистачає землі ‒ стільки жителів було. Губернатор одразу наказав вирубати ліс, сосновий бір у урочищі Угольнище. Тоді мешканці заробляли собі на хліб переважно лісорозробкою.

  З середини XIX століття розпочинається найбурхливішим період в історії Пухівки. На цей час припадає золотий вік нашого броварського роду. Виникали нові землеробські сім’ї, населення невпинно зростало. Однак час цей тривав не довго. У політичному житті країни насувалися зміни...