WTF?
     
Відродження традицій майстринею з Броварів

  Усе найкраще дітям. Батьки в усі часи намагалися дати своїм малюкам усе необхідне, аби ті росли щасливими та здоровими. Дорогі ляльки, модний одяг, корисне харчування. Чого б ще такого зробити для найріднішої маленької людини? А чим гралися малюки у часи, коли батьки були змушені тяжко працювати на своїй та чужій землі?

  Наші прабабусі та прадідусі не знали кращої забавки для дитини, аніж лялька-мотанка. Вона і оберігала, і виховувала, і вчила малюків любові та добру. Для дорослих мотанка – не звичайна іграшка. Вона – душа усього українського народу, символ жіночої мудрості, берегиня роду.

  Розповіла про історію ляльки-мотанки та відкрила таємницю її сакрального значення нашим журналістам майстриня із Броварів Леся Гронська. Жінка пояснила, чому ця, на перший погляд, звичайнісінька забавка була ледь не священною річчю для українського народу. Леся провела для нас імпровізований майстер-клас з виготовлення такої іграшки. Поки одні спілкуються за чашкою чаю, ми поринали у історію українського народу та світ ляльки-мотанки за роботою. До речі, приємною і надзвичайно цікавою справою.

  Нам навіть вдалося помилуватися дивовижною колекцією власноруч виготовлених Лесею ляльок-мотанок. Усі вони – українки у традиційних народних костюмах. Матеріали для одягу ляльок – найрізноманітніші, більшу частину яких пані Леся купує. Але є у колекції майстрині мотанки, одяг яких було зроблено із старих аутентичних тканин, переважно – старих рушників. Наприклад, з маленького клаптика рушника з Черкащини, що зберігся ще з 1949-го року, майстриня створила «мотанку-бендерівку». У руках пані Лесі перетворилися на неймовірної краси ляльки тканина з брокарівською вишивкою, індійське сарі, кролевецький рушник. Деякі з ляльок створені також із запашних трав: лаванди, шалфею тощо. Такі іграшки не лише гарно виглядають, а ще й чудово пахнуть. Як зазначає майстриня, такі ароматні мотанки сьогодні зазвичай купують для діток.

Ляльки-мотанки Лесі Гронської
Мотанки на благодійній акції "Сонячні листи"

  Свою розповідь броварчанка почала з екскурсу у історію мотанки. Ляльці-мотанці вже більш ніж 5000 років – її історія тягнеться ледь не від появи самого суспільства. У давнину язичники вірили, що в ляльці ніби живе душа людини, дух предків, який передається із покоління у покоління. Раніше у кожній сільській хатині стояла така іграшка-оберіг, кожна маленька дівчинка вміла їх виготовляти. Мотанка пройшла через не одне тисячоліття, проте так і не змінила свого самобутнього вигляду. Сьогодні це перш за все сувенір, подарунок, а вже потім – оберіг.

Пані Леся за улюбленим заняттям
Леся Гронська з власноруч виготовленими ляльками-мотанками

  За словами майстрині, ляльки-мотанки створювалися до певних подій у житті родини. Для дівчини на виданні робили мотанку-наречену. «Її створювали з гарних тканин із яскравою вишивкою, оздоблювали намистом. Це означало, що в хаті чекають сватів», – додає пані Леся. Мати передавала дочці мотанку, коли дівчина виходила заміж і мусила йти до нової родини. На весілля створювали ляльки-подружжя. Після одруження наречені ними бавилися — вважалося, що так у нової родини швидше з’являться діти.

  Коли народжувалася дитина, виготовляли ляльку-мотанку у вигляді немовля в пелюшках. Її клали в ліжко до дитини, аби іграшка оберігала сон і здоров'я малюка. Якщо ж він хворів, створювали мотанки з різними травами. «Після того, як дитина награлася такими ляльками-мотанками, їх зазвичай спалювали», — продовжує свою розповідь майстриня.

  Традиційна іграшка – яскрава дівка-баба. Її секрет у тому, що ззовні вона виглядає ніби звичайна дівчина, але, якщо її вивернути, юне дівча перетворюється на стару бабу. «Така лялька-мотанка повинна була не лише забавляти дитину. Вона пояснювала соціальне місце жінки в тодішньому суспільстві», — розповідає майстриня.

 Робили також ляльок-мотанок на побажання. Для підтримання домашнього тепла, матеріального достатку у середину мотанок вкладали монети, зерно, вовну. Ще з трипільської культури до нас дійшов звичай створювати ляльку-мотанку із точкою всередині. Це мало означати засіяне поле, а отже – добре господарство.

  Ляльки-мотанки не мають обличчя, замість очей і рота у них – хрест із ниток. Мотанки мали запрошувати дух померлої або ще не народженої людини у родину. «Наші предки вважали, аби душа не сплутала дитину з лялькою, її не варто персоніфікувати. Саме тому мотанки робили без облич. Сучасні психологи говорять, що це допомагає розвивати дитині фантазію», – розповідає пані Леся.

Ляльки-мотанки. Подружжя
Пані Леся на благодійній акції "Сонячні листи"

 Такі іграшки намагалися зробити за п’ять хвилин – це так звана «філософія ляльки». Ляльки-мотанки від найдавніших часів і дотепер створюють без використання голки. Інколи їх виготовляли навіть без застосування ниток, лише з соломи. «Обов’язковий напрям намотування ниток чи інших матеріалів – за часовою стрілкою від себе. Так людина віддає частинку себе, вкладує у ляльку свої думки, побажання та любов», – пояснює майстриня.

  Для тих, хто прагне заглибитися в українську культуру та спробувати себе у створенні ляльок-мотанок, майстриня з Броварів проводить майстер-класи. Зазвичай пані Леся приносить попередньо підготовлені матеріали з собою. Як правило, один майстер-клас триває три години, як для дорослих, так і для дітей 5-6 років із мамами. Самій же майстрині на підбір матеріалів і виготовлення однієї ляльки потрібно дві години.

Майстер-клас для дорослих
Майстер-клас для дітей на Мистецькому арсеналі

  Нещодавно Леся повернулася з Мистецького Арсеналу, де на всю Україну демонструвала власні витвори та проводила майстер-класи для дорослих і дітей. До цього жінка неодноразово брала участь у різноманітних виставках і фестивалях. Але, як вона сама говорить, їй подобається співпрацювати з іноземцями, які приїжджають до Броварів. Створюючи для них традиційні ляльки-мотанки, майстриня ніби дарує їм частинку України, її величної культури. А що може бути краще, аніж на весь світ заявляти про свою країну, її традиції? Кращого і не вигадаєш.

  Більше інформації про майстриню та ляльки-мотанки за цим посиланням.

Фото були надані редакції пані Лесею.